Високі кредитні ставки: лихварство чи вимушений крок ?

Tweet

Нарікання на високі кредитні ставки в Україні чути звідусіль: від побутових розмов до телевізійних інтерв'ю з найвищим керівництвом банків.

Можна зрозуміти позицію позичальників - щоб вибратись з боргової кабали приходиться щороку віддавати фінансовим установам близько чверті від суми позики, якщо не більше.

Чим не знущання над народом безсердечних лихварів і фінансових шахраїв? Саме такими епітетами нагороджують українських банкірів постійні відвідувачі інтернет-форумів.

Тим паче у 2011-2012 роках вичерпався головний аргумент "лихварів" - високий рівень інфляції, який, начебто, зумовлює традиційно високі рівні відсоткових ставок за кредитами.

Згідно з даними Держкомстату рівень інфляції у 2011 році склав 4,6%, знизившись порівняно з рівнями 2010 (9,1 %) і 2009 (12,3 %) років. В уряді заявляють, що у 2012 році планується зростання рівня споживчих цін максимум до 3-3,5 %.

Отже, гроші знецінюються не так швидко, тому можна було б і ставки понизити, а не дурити простий народ. По-ідеї, зниження інфляції повинне супроводжуватись здешевленням кредитів, чи не так?

Стандартною відповіддю на дане риторичне запитання зазвичай є давно відома пісня про теорію змови купки високопоставлених українських лихварів щодо висмоктування усіх соків з "пересічних громадян" нашої багатостраждальної держави.

Глянемо на ситуацію з альтернативної точки зору.

По-перше, на розмір кредитних ставок впливає не так фактична інфляція, як інфляційні очікування населення, про що писав ще в далеких 70-х роках минулого століття нобелівський лауреат Едмунд Фелпс.

Банкіри це розуміють на власній шкірі: сьогодні інфляція низька, завтра може бути високою, а кредитну ставку важко буде підвищити в майбутньому без зайвих соціальних проблем. Можливо, тому й не поспішають її знижувати?

По-друге, в населення існує власне бачення інфляційних процесів, яке, м’яко кажучи, далеке від офіційних цифр. Щоб переконатись у цьому спробуйте довести кільком знайомим що споживчі ціни протягом останнього року практично не зростали.

По-третє, не забуваймо, що на кредитні ставки значно відвертіше, у порівнянні з інфляцією, впливає вартість банківських ресурсів: а саме відсоткові ставки за депозитами, випущеними облігаціями та отриманими в інших банках позиками.

Існує відома економістам модель формування розміру кредитних ставок під назвою "Вартість+", згідно з якою банк, щоб не зазнати збитків під час надання позики, визначає ціну кредиту додаючи до вартості ресурсів - депозитної ставки - рівень операційних витрат за кожним кредитом, премію за ризик неповернення коштів і, лише в останню чергу, очікуваний власний прибуток.

Як видно з графіка, офіційна інфляція спадає, однак ставки за депозитами населення рухаються в протилежному напрямі, не дозволяючи знизити рівень кредитної ставки.

Джерело: НБУ

Дійсно, інфляція знизилась. Але чи знизились інфляційні очікування? Чи збільшилась довіра до банків? Чи знизились системні банківські ризики для того рівня, щоб людина була готова віддати свою тисячу гривень не під 20%, а під 2% річних. І без переводу свого вкладу у тверду валюту?

Відповідь однозначна: скляні банки - наше все.

Високі ставки за депозитами та іншими видами банківських ресурсів - головна відповідь на питання чому кредитні ставки є настільки захмарними. Інша частина відповіді – високий ризик неповернення наданих позик.

Дешеві кредити без дешевої ресурсної бази - це лише чергове хворобливе марення новоявлених соціалістів-утопістів, яке немає жодного зв'язку з економічною реальністю.

За все потрібно платити. Якщо ви взяли пільговий кредит за ставку, яка нижча за депозитну - це значить лиш одне із двох:

- або ви щасливий володар мотлоху, який лише таким чином - через безпроцентний кредит - зумів ексклюзивно для вас сплавити автосалон чи супермаркет електроніки;

- або за вас заплатив хтось інший, кому не так пощастило з кредитною ставкою. А ви, швидше за все, належите до вітчизняної "касти обраних".

До речі, прошу пробачення у клерків, які чесно заслужили кредитну знижку самовідданою працею на благо рідного банку.

Цих людей лише умовно можна віднести категорії нечисленного виду щасливих позичальників, оскільки свої кредитні пільги вони змушені оплачувати трудоднями.

То чи виключно банки відповідальні за високий розмір відсотків на кредит?

Думаю, чимало українських банкірів були би не проти опинитися в ролі членів "клубу 3-6-3", як жартома називали американську банківську спільноту 50-60-х років. Адже тогочасні банкіри у США приймали депозити під 3%, надавали кредити під 6%, і зі спокійним серцем йшли грати гольф о 3-й пополудні.

А й справді, яка різниця: з двох чи з однієї цифри складається кредитний відсоток, якщо є пристойна маржа, і головне стабільна, без шалених коливань?

Жаль тільки, часи тихого і щасливого банківського консерватизму в наші дні не світять як українським, так і західним банкірам. А прогнози майбутньої динаміки ставок на внутрішньому і міжнародному ринках банківських ресурсів навряд чи додадуть оптимізму позичальникам.