Роман Корнилюк

Роман Корнилюк

кандидат економічних наук, автор сайту Bankografo.com

БЛОГЕРИ


Чи врятує зону євро банківський союз ?

Політичні інтриги єврочиновників давно вже дістали не лише фондових аналітиків, а й простих українських поціновувачів євровалюти.

Греки обезкровлюють банки, знімаючи мільярдні суми, побоюючись, що їхні запаси в євро перетворяться на нікому не потрібні драхми. А українські вкладники, яких надихала міць євровалюти за курсом 1:12, уже встигли втратити по 2 тисячі гривень на кожній тисячі євро.

«Що буде далі з євро?» - міркують люди, заглядаючи під матрац. «Що буде з Євросоюзом?» думають експортери, тривожачись за збут.

Тим часом навколо єврозони продовжує розгортатися затяжний політичний скандал. Греція ніяк не визначиться з курсом – жорстко економити, щоб лишитись в єврозоні чи на свій розсуд боротися з кризою, перевівши борги у драхму. Перемога євроспрямованої партії «Нова демократія» над євроскептиками із «Сиріза» виглядає непевною і потребує коаліційних дій.

Італія вводить план масштабної економії та оголошує розпродаж державних об’єктів, Іспанія бореться з 25% безробіттям, рятує слабкі банки, але гордо відмовляється від вказівок МВФ.

Користаючись економічною бідою південних сусідів, частково заслуженою попередніми керівниками-популістами, великі гравці ФРН та Франція змагаються у перетягуванні геополітичного канату. Берлін використовуючи вдалу позицію економічого локомотива і кредитора останньої інстанції нав’язує нові умови організації європейського простору, за що пан Сорос встиг охрестити Німеччину новою імперією.

Французи, не встигши розгребтися з внутрішніми проблемами, що викликали ліву зміну політичної еліти, мусять тримати ніс за вітром, щоб не здати Німеччині своєї частки важелів впливу, не допустити повної капітуляції Брюсселя перед Берліном. Заяви, ультиматуми, погрози, торги та ігри ключових політичних фігур Європи стали нормою, яка відволікає сучасну європейську демократію від тверезого рішення нагальних потреб.

І раптом серед цієї катавасії виникає ідея, що на перший погляд виглядає достатньо солідним і прагматичним економічним рецептом: європейський банківський союз.

Банківський союз, про нагальну необхідність якого заявив той же Джордж Сорос, а також голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу та нобелівський лауреат Джозеф Стігліц, полягає в запуску загальноєвропейської програми страхування депозитів для зупинки відтоку капіталу з периферійних банків.

Нині кошти для повернення вкладникам у разі банкрутства банків формуються на національному рівні і їх не явно вистачить, якщо збудуться найгірші прогнози щодо Греції чи Іспанії. До речі, максимальна сума повернення депозитів у всіх країнах ЄС єдина і де-юре становить 100 000 євро.

Питання створення банківського союзу стоїть на порядку денному саміту Ради Європи 28-29 червня. А поки що точаться палкі дискусії на тему його необхідності.

Прихильники банківського союзу наводять численні аргументи в його користь:

- банківський союз, у вигляді єдиної системи гарантування вкладів, сприятиме подальшій інтеграції в фінансовій сфері і допоможе подолати внутрішні дезінтеграційні процеси;

- заспокояться вкладники з країн PIIGS, які перестануть боятися краху своїх банків;

- буде створена система прямого фінансування проблемних банків з центру, без залучення до розподілу коштів національних урядів;

- банківський союз стане важливим етапом на шляху до фіскального союзу, який не допустить тих вольностей у бюджетно-податковій політиці, що стали причиною нинішніх проблем на ринку суверенного боргу.

З іншого боку, критики ідеї європейського банківського союзу відкидають ці аргументи як надумані. Професор Мюнхенського університету Ганс-Вернер Зінн називає новий план порятунку Європи «соціалізацією банківського боргу», який призведе лише до надмірних зловживань. Банки, знаючи, що їх у будь-якому разі спасуть платники податків, направлятимуть кошти вкладників у ризикові проекти.

Професор Зінн рекомендує замість «соціально-марнотратних» проектів, таких як Європейський фонд фінансової стабільності чи новий банківський союз, використовувати нові фінансові інструменти Debt-equity swaps, суть яких полягає в тому, що кредитори потенційно проблемних банків, за чиї гроші фінансувались суверенні борги, уступатимуть банкам частину своїх вимог в обмін на участь в капіталі даних банків.

Зрозуміло, що на таку пропозицію навряд чи погодяться нинішні акціонери європейських банківських холдингів, допоки в них будуть лобістські важелі впливу на політичних гравців, близьких до розподілу бюджетних коштів.

Критично налаштований до ідеї банківського союзу аналітик Saxo Bank Стін Якобсен вважає, що Франція, Нідерланди, Фінляндія, Данія і Великобританія не допустять втрати суверенності своїх банків, тоді як таке рішення потребує ратифікації усіма парламентами країн-членів ЄС. Якщо ж якимось чудом банківський союз буде створено країнами із зони обігу євро, це не врятує банки від втечі капіталів — раціонально мислячі люди переведуть свої кошти до Швеції, Данії чи Норвегії, що зберегли свої національні валюти.

Влада Великобританії заявила, що не братиме повної участі в банківському союзі, вважаючи що він доречний лише для країн єврозони. Недивно, адже такого роду ініціатива змусить Лондон передати частину важелів впливу над своєю фінансовою сферою до Брюсселя, в той час як після кризи британці надто педантично захищють свій фунт стерлінгів та існуючу незалежність регуляторних рішень.

Віце-президент Бундесбанку ФРН заявив, що створення банківського союзу вимагає всеохоплюючих змін до існуючих європейських договорів. Така дипломатична «відмазка» має просте підґрунтя – Німеччина на правах «локомотива» повинна буде відрахувати найбільшу суму в загальний казанок єврофонду страхування вкладів.

Як бачимо, чергова ініціатива із вдосконалення фінансово-кредитної системи Євросоюзу під назвою «банківський союз» має досить туманні перспективи. Для того, щоб нова система колективного страхування вкладів ефективно працювала необхідні в першу чергу дієва система централізованого банківського нагляду та єдина бюджетно-податкова політика, яка не словом, а ділом не допускатиме поглиблення дефіцитів національних бюджетів нижче встановлених лімітів.

Без даних системних перетворень найбільше, що може зробити банківський союз – це виконати філантропічну тактичну задачу порятунку греків і/або іспанців знову ж таки за німецькі кошти з домішками інших відрахувань країн-донорів.

А тим щасливим українцям, у яких виявились запаси в євровалюті, лишається два оптимальні варіанти: чекати на покращення або ж скористатись чудовою нагодою і витратити кошти на відпочинок цього літа у сонячних європейських краях.

А то греки з іспанцями можуть і не справитись : - ) .

Коментарі

Додати коментар






ГОЛОВНЕ на 28 вересня 2020, 20:23

Перспективы мировой экономики во второй половине 2019 — первой половине 2020 года

Грабувати, охороняти чи торгувати?

Загрузка...
закрити
E-mail
Пароль
Також, ви можете авторизуватись через Facebook Facebook login

Якщо ви не зареєстровані, пройдіть цю просту процедуру.