Чорні діри існують не тільки у глибокому космосі. Чи мало цих загадкових об'єктів можна зустріти і у Держаному бюджеті, хоча здається, сам бюджет і є, як кажуть астрономи, супермасивною чорною дірою.
Наприклад, житлово-комунальне господарство. Скільки списів зламано, скільки законів та проектів реформ переписано, а гроші зникають безслідно і їх сума тільки зростає.
Під кінець власної каденції парламент кинув у "чорну діру" вітчизняної "комуналки" 7,6 мільярда гривень. Причому кошти ці були записані у державний борг.
Мета такого кроку, на думку депутатів, дуже шляхетна - компенсувати населенню різницю у тарифах на житлово-комунальні послуги.
І що цікаво - за закон проголосували вже після виборів. На перший погляд, знаючи шахрайську вдачу українських можновладців, це нонсенс – після виборів полегшувати життя громадян.
Як правило, логічніше ще дужче затягнути мотузку на кволій шиї електорату і ощасливити його черговим "покращенням" або "реформою".
Але якщо придивитись уважніше до проблеми, то все стає на свої місця. Річ у тім, що держава дає ці 7,6 мільярда гривень не людям, а наближеним до неї олігархам –власникам чисельних обленерго (пригадайте ще списання їм боргів у 24 мільярди гривень у 2011 році). Українці до цих грошей жодного відношення не мають.
Гляньте, яка геніальна схема – влада та її олігархи утримують населення на межі фізичного виживання мізерними зарплатами, а потім каже населенню – "ми так за вас піклуємось, що не хочемо підвищувати вам платню за комунальні послуги ще більше, тому сплачуємо різницю за вас".
А звідки держава така щедра, що сплачує за нас кошти? Правильно з державного бюджету, який наповнюється нашими ж немаленькими податками.
Отже, опосередковано ми виплачуємо комунальні послуги в повному обсязі, вірніше в обсязі який за багатьма параметрами уже перевищує світовий рівень. А як інакше, коли ринок монополізовано? Нам не компенсували різницю у 7,6 мільярда гривень. У нас їх вкрали.
Уявімо, що держава каже – комунальні тарифи піднімаються до ринкового рівня, щоб не було потреби у бюджетній голці.
Коли громадянин піде сплачувати "ринкові" рахунки, у нього одразу спадуть рожеві окуляри – а чому це я маю стільки платити і хто порахував ці тарифи? Це перше питання.
Друге, буде із серії, чому питома вага зарплат у кінцевій продукції наших підприємств така мізерна, але навіть і ці копійки часто не виплачують?
Тут вже не допоможе ні підкуп чи залякування виборців, ні підставні голови виборчкомів. Просто наступних виборів вже ніхто не чекатиме, і головне ці питання пролунають в першу чергу в індустріальних районах, які так полюбляє партія влади.
Існуюча схема дозволяє владі – створювати ілюзію турботи про населення, напряму грабувати державний бюджет (причому у нашому випадку не просто грабувати, а грабувати у борг, залишаючи хомут майбутнім поколінням українців), у ручному режимі використовувати бюджетні кошти, залишати електорат на рівні фізіологічного виживання.
Рано чи пізно, схема розвалиться. Вона вже сиплеться, і нажаль за гіршим сценарієм. Приватним монополістам нашої енергетики у кінцевому підсумку байдуже звідки ідуть кошти з бюджету чи напряму з кишень громадян.
Під виглядом чергових "реформ", киваючи в бік МВФ, лаючи жадібність стратегічного партнера на тлі пустої скарбниці, влада банально підтягне тарифи до "справедливого" рівня, залишивши доходи населення такими ж низькими. А що? Може стерплять, як каже гарант та його близьке оточення.
