
Едуард Бразас
Директор відділу агентських послуг АН "Сітікон"
Юрій Шпак
економіст
Едуард Бразас
Директор відділу агентських послуг АН "Сітікон"
Олександр Моісеєнко
журналіст
Дмитро Марунич
"Реальна економіка", редактор
Олександр Разуваєв
аналітик
Павло Харламов
журналіст
Олексій Молдован
економіст
Юрій Віннічук
журналіст
"неРеальна економіка"
Андрій Шевчук
Міжнародний оглядач
Максим Кухар
журналіст
Максим Сєроус
автор блога "Євродолар"
Дмитро Джангіров
міжнародний оглядач
Павло Ілляшенко
стратег інвестиційної компанії
Юрій Глухов
економіст
Роман Корнилюк
кандидат економічних наук
Сергій Чигир
журналіст
Павло Кухта
економіст
Валентин Землянський
незалежний експерт
Олександр Спасиченко
керуючий активами
Дмитро Дєнков
журналіст
Євген Шпитко
журналіст
Спростування
Правительство Украины располагает на валютном счете почти $1,9 млрд
Улюкаев назвал $40 за баррель нефти реалистичной ценой
Ряд депутатов предлагает ввести санкции против "Роснефти"
Число иностранных туристов достигло рекордных 1,2 млрд в 2015 году
ДТЭК возобновил прием угля шахт Львовско-Волынского бассейна
ЕС вводит универсальную профессиональную карту
"Укргазвыдобування" в 2015г снизило добычу газа на 3,9%
Чистый отток капитала из России в 2015 году составил $56,9 млрд.
Олланд ввел чрезвычайное экономическое положение во Франции
Олігархи – це зло. Українські олігархи це велике зло. Хронічна монополізація економіки, виведення національного багатства в офшори, грабіжницька приватизація, врешті-решт кров та сльози, якими рясно скраплені статки українських багатіїв.
З цим важко сперечатися та і загалом потреби такої немає. Проте варто звернути увагу на деякі цікаві тенденції.
Шляхи до багатств у наших олігархів були різними, різні і стратегії збереження свого впливу і капіталу. Хтось спирається на насилля і прямий вплив на президента, хтось сподівається на спритний єврейський розум і зв`язки.
В період перерозподілу власності і концентрації влади за новим, так званим "сімейним" кланом, всі засоби доречні.
Але в ряду українських олігархів, варто окремо відзначити Віктора Пінчука, та його геніальну стратегію поведінки та власного розвитку.
Ми не станемо згадувати "Криворіжсталь" і родинні зв`язки з колишнім президентом Леонідом Кучмою, а подивимось яким чином Віктор Пінчук скористався своїми статками і можливостями.
Після того, як Леонід Кучма драматично втратив владу, в середовищі українських олігархів спалахнули панічні настрої. Наш герой одним з перших відчув на власній шкірі вітер змін, який буревієм уніс від нього "Криворіжсталь", та загрожував іншим активам олігархічної імперії.
Порятунок Віктор Пінчук знайшов у міжнародній публічності, а саме у визнанні міжнародними мистецькими та політичними колами.
Щедра благодійна діяльність, підтримка сучасного мистецтва, участь у головних міжнародних економічних заходах на зразок Давосу, теплі стосунки з Спілбергом, Білом Гейтсом, Елтоном Джоном, Білом Клінтоном, Тоні Блером та багатьма іншими представниками світової еліти роблять Віктора Пінчука недосяжним для колишнього завідувача автобази та любителя кітчевих дебаркадерів.
Такого бекграунду немає навіть у Юлії Тимошенко.
До речі про останній Давос. Зверніть увагу на рівень проблематики, якою опікується Віктор Пінчук. Це не тільки стандартний український ланч та набридлі зітхання про наші перспективи та інвестиційний клімат, але й питання загальносвітового значення, на зразок дистанційної освіти та її ролі у майбутньому людства.
Людина, яка мислить такими масштабами (навіть якщо це піар-хід) це вже не банальний злодюжка-олігарх, який вище золотого унітазу не підніметься.
Дореволюційний меценат Терещенко залишив нам надбання російської і української культури, меценат Пінчук, сподіваюсь, залишить нам після себе надбання культури світової.
А якщо казати про матеріальні активи, то Віктор Пінчук чи не єдиний побудував в Україні нове сучасне металургійне підприємство.
І Пінчук не був би Пінчуком, якби поряд з виробничим обладнанням та цехами не потурбувався про естетичний, мистецький бік справи.
Робітники, які по дорозі на роботу бачитимуть не сірі брудні стіни, а інсталяції сучасних художників, переконаний, змінять нашу країну на краще. Бажано тільки, щоб і зарплати у них були гідними.