Яка з пострадянських країн найбільш уразлива до падіння попиту на сировинні товари?

Tweet

У цій статті непогано описано, чому нам слід очікувати в майбутньому зниження цін на нафту. Концептуально це зрозуміло – спрацьовує цикл інвестицій:

1) виробники недоінвестують у період низьких цін;

2) через низькі інвестиції виробництво не встигає за споживанням;

3) у результаті, ціни виростають, що стимулює виробників до інвестування;

4) у той же час, споживачі всіляко знижують споживання продукції й впроваджують технології, покликані її заощаджувати;

5) через нагромадження інвестицій (вони здійснюються не одномоментно й викидають продукцію на ринок з певним лагом) виробництво починає обганяти споживання;

6) ціни знижуються, запускаючи весь цикл наново.

У статті по посиланню описана конкретна реалізація цього циклу, що розгортається у нас перед очами на ринку енергоносіїв.

Я досить багато писав, чому в майбутньому слід чекати падіння цін на “тверду” сировину – через зниження інвестицій у Китаї. Хто не знайомий з цією ідеєю, див. цю статью.

Очевидно, обидві категорії товарів відіграють велику роль в економічному житті пострадянських країн. Деякі з них виграють від падіння цін, деякі програють, для деяких ефект буде неоднозначним. Щоб розібратися в цьому, подивимося на наступний графік:

Очевидно, від зниження цін на енергоносії серйозно постраждають лише чотири країни – Азербайджан, Казахстан, Росія й Туркменістан – усі інші тільки виграють ( особливо, Україна). Симптоматично, що саме ці чотири країни в 2000-х були такими собі маяками економічного росту й, незважаючи на характерні для них погані інституції, діловий клімат і тому подібні речі, вважаються, в цілому, успішними. Досить ймовірно, що після зниження цін на енергоносії успіх закінчиться. Особливо ризикове місце – Казахстан, який одночасно залежить як від експорту енергоносіїв, так і від експорту металів. Той факт, що всі чотири держави авторитарні зовсім не допомагає справі, тому що економічна нестабільність у таких державах може мати досить небезпечні політичні наслідки.

Теоретично, краще всіх повинні відреагувати на падіння цін на сировину економіки Білорусі, Киргизстану й Молдови, що є одночасно нетто-імпортерами як енергоносіїв, так і металів. Стосовно останніх двох це твердження напевно вірне. Однак, ефект для Білорусі може бути нівельований, якщо парралельно з поліпшенням умов торгівлі будуть скасовані російські субсидії (що досить імовірно), тобто ціна для Білорусі не знизиться, або знизиться в меншому обсязі, ніж ринкова.

Україна тут унікальна. Ми одночасно примудряємося бути найбільшим нетто-імпортером енергоносіїв і найбільшим нетто-експортером металів на пострадянському просторі. Можливо, зниження цін на обох ринках дало б нам можливість диверсифікувати експорт і знизити частку металургійної продукції в ньому ( м'яко кажучи, це не та галузь, у якій має сенс спеціалізуватися в зовнішній торгівлі), при цьому, не зазнаючи тих потрясінь, які зазнає Росія або Казахстан. З іншого боку, з тією нульовою здатністю здійснювати реформи, яку демонструє Україна, зниження цін на енергоносії може просто дозволити знову не займатися заходами по підвищенню енергетичної ефективності. Загалом, само по собі зниження сировинних ринків для нашої країни є неоднозначним. Що, на тлі четвірки країн, які перебувають під загрозою – пострадянських нафтоекспортерів – вже непогано.