Україна та Китай: поєднані стальним ланцюгом

Павло Кухта, для РЕ

Металургія відіграє особливу роль в економіці України: третина вітчизняного експорту - продукція чорної металургії та залізна руда. Ця залежність існує давно.

"Стан поточного рахунку та економічне зростання в Україні спиралися на сприятливі умови торгівлі. Ціни на сталь, що давала на момент кризи 2008 року близько 40% експорту та 15% ВВП, виросли у 2008 році у чотири рази", - констатував МВФ.

Тоді це зіграло злий жарт - ціни впали утричі, створивши передумови для найсильнішого у світі падіння ВВП. Нобелівський лауреат з економіки Пол Кругман написав, що "в Україні Велика депресія вже настала".

Однак навіть такий удар не змінив структуру економіки. У 2011 році продукція чорної металургії та залізної руди знову становила третину всього експорту і ті ж 15% ВВП.

Джерело: Ukraine Economy Watch

Чи існує ризик такого ж обвалу цін на ці продукти, який стався в 2008 році? На перший погляд, ні, адже безпосередньо перед трикратним падінням вони подвоїлися.

У 2008 році трапилися різкий ріст і різкий спад, а не обвал з довгостроково високих рівнів. До того ж, з тих пір ціни на сталь і руду виросли й перевищили рівень цін 2007 року. Що ж стало причиною такого вражаючого зростання в посткризовий період, коли попит у світі повинен був би слабшати? Відповідь слід шукати на Сході.

Головним джерелом попиту на сталь і залізну руду в сучасній міжнародній економіці є Китай. Ця країна споживає близько половини їх світового виробництва, становлячи при цьому лише 10% світового ВВП. Це величезні цифри - на кожний долар ВВП Китай споживає вдесятеро більше сталі й руди, ніж інші країни світу.

Чим викликаний такий гігантський попит на металургійну продукцію?

Економічна модель Китаю схожа на економічні моделі інших країн Східної Азії, що пройшли шлях прискореного розвитку, - Японії, Кореї, Тайваню та інших "тигрів".

Її принциповим елементом є так звана фінансова репресія - штучне заниження відсоткових ставок за кредитами та депозитами, як правило, здійснюване за допомогою жорсткого державного регулювання фінансової системи.

Низькі відсоткові ставки створюють доступний кредит для приватного бізнесу, держпідприємств та уряду. Ті, у свою чергу, можуть прискореними темпами здійснювати інвестиції у виробництво та об'єкти інфраструктури.

Якщо країні не вистачає таких інвестицій, а тільки в цьому випадку вона виграє від прийняття стратегії пришвидшеного розвитку, її економічне зростання починає прискорюватися. Так з'явилися усі без винятку далекосхідні "економічні дива".

Однак така стратегія має й негативний бік. Низькі кредитні ставки вимагають низьких ставок за депозитами, інакше банки будуть зазнавати збитків.

Це призводить до того, що населення одержує низький дохід від заощаджень, а значить, повільніше накопичує кошти. Це змушує людей зберігати більше, щоб нагромадити на великі витрати, або створити для себе фінансову "подушку безпеки".

Такий високий рівень заощаджень призводить до низького рівня споживання, адже за рахунок урізання поточних витрат люди можуть більше відкласти на майбутнє.

На рівні всієї економіки це стає причиною слабкого внутрішнього попиту. Настільки слабкого, що він швидко виявляється нездатним спожити всю ту масу продукції, яку створюють нові виробництва, що ростуть, як гриби після дощу, на дешевих кредитах.

Єдиний вихід для виробників - збут продукції на зовнішніх ринках. Економіка країни стає залежною від іноземного споживача. Саме ця модель була дотримана в Китаї.

У 1990-2000-х роках китайська економіка переорієнтувалася на експорт. Дійшло до того, що країна перетворилася у світовий виробничий майданчик, включаючи етнічні види продукції, наприклад, українські вишиванки і шаровари.

У 2008 році, коли почалася гігантська фінансова криза і споживчий попит у розвинених країнах стиснувся, китайська економіка виявилася у небезпеці. У відповідь влада запустила програму економічного стимулювання на 0,5 трильйона доларів, яка складалася з інвестицій в об'єкти інфраструктури і житлової нерухомості.

Тут і криється секрет надвисокого попиту на метал, адже будівельний сектор є найбільшим його споживачем. За допомогою програми стимулювання Китай не тільки зміцнив свою економіку, але й витяг з кризи інші країни, включаючи Україну.

Потужний стимул, однак, зіграв з Китаєм злий жарт. Усю другу половину 2000-х років низькі відсоткові ставки, що дозволяли легко здійснювати спекулятивні операції, а також об'єктивна нестача житла змушували ціни на ринку нерухомості зростати.

Після прийняття програми стимулювання зростання переросло у спекулятивну "бульбашку". Очікування зростання цін змушувало учасників ринку купувати будинки лише з метою їх перепродажу, не дивлячись на їх реальну вартість. Стурбовані спостерігачі повідомляли, як пустують нові будинки, супермаркети і навіть цілі міста.

У 2011 році високі темпи інфляції змусили китайську владу почати проводити більш жорстку монетарну політику. Були підняті відсоткові ставки і сильно збільшені ставки резервування для комерційних банків. Комплекс цих заходів жорстоко вдарив по спекуляціях на ринку нерухомості, здійснюваних цілком і повністю на позикові кошти.

У результаті, роздуті ціни стали стискатися, а продажі припинилися. Це змусило багатьох девелоперів заморозити будівельні проекти. Значна частина приватних будівництв зупинилася. Зараз переважна більшість споруджуваних у Китаї об'єктів - це об'єкти інфраструктури, які будують держава та місцева влада.

Світ таке уже бачив. На початку 1990-х років у Японії луснула "бульбашка" на ринку нерухомості, що призвело до затяжної депресії. За 20 років економіка майже не виросла, а індекс Nikkei 225 нині учетверо нижчий, ніж був на піку у 1990 році.

Чи можливе повторення цього сценарію в Китаї? Сказати напевно важко, однак очевидно, що нескінченно надувати нові "бульбашки" китайський уряд не зможе і не стане. Це означає неминуче скорочення інвестицій у будівництво, зменшення попиту на сталь і пов'язану з нею продукцію. Відтак, падіння цін стане неминучим.

Наскільки знизяться ціни, невідомо, однак падіння в півтора-два рази цілком реальне. Для України, обтяженої боргами і не здатної розплатитися за власне неефективне енергоспоживання, це може стати серйозним випробуванням. Єдиний вихід - розвиток складніших виробництв з більш високою доданою вартістю.

На жаль, в Україні з цим завжди були проблеми, адже протягом усієї своєї історії вона була і залишається передусім країною-металургом.

Чи є ще час? Багато залежить від того, яку стратегію обере китайський уряд. Буде він підтримувати існуючу економічну модель чи обере шлях реформ? Навряд чи навіть інсайдерам це відомо. Зрозуміло лише, що скорочення китайського попиту неминуче, а з ним неминучі і проблеми для української металургійної промисловості.

Павло Кухта, Econoblog.com.ua, спеціально для "Реальної економіки"