Боргова криза вже в Україні?

Павло Кухта, для РЕ

Незважаючи на зовнішню подібність, криза державних фінансів в Україні принципово відрізняється від аналогічної кризи в країнах єврозони.

Проблеми в Україні мають макроекономічний і структурний характер, а не фіскальний. Це слабка розвиненість фінансових ринків, що не дозволяє залучити досить коштів усередині країни, і низька енергетична ефективність.

Остання робить баланс торгівлі, а отже, і курс валюти, уразливими до цін на енергоносії. Разом вони становлять украй небезпечну комбінацію.

На жаль, швидко розв'язати ці проблеми неможливо.

Уразливий валютний курс

Ситуацію в Україні часто порівнюють з аналогічною ситуацією в Греції та інших країнах єврозони. Справді, на перший погляд, певна подібність є.

І там, і там криза є борговою. І там, і там проблеми закручені навколо державного боргу й занадто високих відсоткових ставок за держоблігаціями, що заважає уряду залучити кошти на зовнішніх ринках. Однак ця подібність у реальності поверхова.

На відміну від країн периферії єврозони, що скотилися в депресію, економіка України швидко росте. Це дозволяє - за наявності політичної волі - сильно скоротити дефіцит бюджету, не підкосивши при цьому економічне зростання, що, судячи з результатів програм бюджетної економії, неможливо в Греції та інших проблемних країнах.

Проблеми України в іншому: в залежності від зовнішніх фінансових ринків і в низькій енергетичній ефективності, що робить країну заручником цін на енергоносії, а також у недофінансуванні бюджетних видатків, викликаних низькою енергоефективністю.

Нерозвинена фінансова система - відоме слабке місце української економіки. Величезні відсоткові ставки за кредитами для економіки, невеликі активи банківської системи - 130 мільярдів доларів порівняно з 1,2 трильйона доларів банківської системи РФ, великі - 50-70 мільярдів доларів - заощадження населення "у панчохах".

Усе це призводить до того, що фінансові ринки в Україні недостатньо глибокі для великих позичальників. Ні держава, ні великі компанії не можуть адекватно забезпечувати свої потреби у фінансуванні за рахунок внутрішніх українських ресурсів. Їм неминуче доводиться залучати кошти на зовнішніх ринках.

В умовах фіксованого курсу це джерело здається особливо привабливим. Справді, фіксований курс начебто усуває валютний ризик, позичальник ніби залучає кошти у своїй валюті. Однак ставки за кордоном для українських компаній та уряду, як правило, значно нижчі за внутрішні українські - у всякому разі так було до кризи.

На жаль, зникнення валютного ризику є ілюзією, адже курс може залишатися фіксованим лиш доти, доки центральний банк, у даному випадку НБУ, у стані його підтримувати. Якщо ж ця можливість зникає, курс різко змінюється.

Валовий зовнішній борг, номінований у гривні, різко підскочив під час кризи 2008 року. Це стало наслідком стрімкого падіння гривні відносно долара.

Обвал гривні різко збільшив боргове навантаження українських банків і компаній, які залучали кредити в доларах і євро. У комбінації з фактичною закритістю для них зовнішніх ринків, через крайню обережність інвесторів після кризи, девальвація підкосила банківську систему України.

Лише в 2011 році, через два роки після кризи, кредитування в Україні почало рости, причому дуже слабкими темпами - на 9% за рік. До кризи ріст за рік становив 70%.

Цей раптовий стрибок боргового навантаження вкрай негативно вплинув на економіку і сповільнив її відновлення. Крім того, він негативно позначився на держбюджеті - як через низькі доходи, викликані економічною слабкістю, так і через зростання боргового навантаження, адже держава теж кредитувалася у валюті.

Валютний курс залишається уразливим місцем вітчизняної економіки. Одні тільки видатки на обслуговування зовнішнього боргу України сягнуть у 2012 році 54 мільярди доларів: 8 мільярдів доларів - для держбюджету, 12 мільярдів доларів - для банків і 34 мільярди доларів - для компаній реального сектора.

Нова девальвація призвела б до тих же результатів, що і в 2008 році: боргове навантаження виросло б настільки ж, наскільки впав би курс гривні.

Тут і виходить на сцену структурна слабість вітчизняної економіки - вкрай низька енергетична ефективність. Не будучи великим виробником енергоносіїв, Україна змушена їх імпортувати, а низька енергетична ефективність призводить до того, що цей імпорт приймає величезні масштаби щодо розмірів економіки.

Джерело: indexmundi.com

Ціни на російський газ зростають десять років поспіль - навіть після стрімкого падіння у 2008-2009 роках. Для України це неминуче означає постійне погіршення балансу торгівлі та балансу поточного рахунку. Доки негативний баланс поточного рахунку перекривається припливом капіталу, це не впливає на стабільність курсу валюти.

Левову частку припливу капіталу в Україну, на жаль, забезпечують отримувані державою, банками і компаніями реального сектора зовнішні кредити.

Якщо доступ до цих ринків ускладниться, наприклад, через кризу в Європі, приплив капіталу не зможе перекрити відтоку коштів за поточним рахунком, і це почне впливати на курс валюти. Якийсь час НБУ підтримуватиме курс за рахунок резервів, але вони обмежені. Якщо ситуація не виправиться, девальвація стане неминучою.

В умовах високого рівня валютного кредитування це призведе до глибокої кризи.

Низька енергетична ефективність створює ще одну проблему: додаткові видатки для держбюджету. Населення звикло до низьких цін на газ, що вимагає субсидій.

Ці субсидії створюють додаткове навантаження на бюджет, збільшуючи його дефіцит, що змушує або збирати більше податків, або більше позичати за кордоном. Коли ж вичавити з бізнесу більше нема чого, а фінансові ринки для країни виявляються закриті, неплатоспроможність держави стає реальною небезпекою.

Між двома джерелами

У нинішньому загостренні української боргової кризи свою роль зіграли обидва фактори. Паніка на світових ринках, викликана черговою порцією проблем у єврозоні, зробила зовнішні позики важкодоступними для українських компаній і держави.

Триваючий ріст цін на енергоносії зробив критичні для України поставки газу з РФ дуже дорогими, що перекошує баланс поточного рахунку країни.

Як влада може розв'язати цю проблему? Справжні рішення можуть бути тільки довгостроковими: перехід до політики плаваючого курсу валюти, розвиток внутрішнього фінансового ринку і підвищення енергетичної ефективності економіки.

Однак ці речі не допоможуть вирішити поточну макроекономічну ситуацію. Єдиний шлях - звернення за допомогою. Україна має два джерела: МВФ і РФ. До обох вона зверталася і звертається далі, проте їх умови неприйнятні для українського уряду.

Для МВФ принциповим питанням є гарантії повернення кредитів. Для їхнього забезпечення фонд завжди прив'язує кредити до виконання певних умов, покликаних забезпечити платоспроможність боржника. Основна вимога щодо України очікувана: підвищення тарифів на газ для населення.

Так, це дозволило б скоротити дефіцит бюджету і стимулювало б економію. Однак подібні заходи неминуче викличуть невдоволення населення.

Уряд міг би впоратися з цим невдоволенням, якби пояснив громадянам, що ті й так оплачують повну вартість газу, просто не прямо, а побічно - через податки та зростання державного боргу, який у майбутньому їм же і доведеться оплачувати.

Однак це вимагає рівня комунікацій, недоступного для українських політиків. В умовах виборів піти на підвищення тарифів на газ вони можуть лише в крайньому випадку.

Росія ж вимагає взаємовигідного обміну: української газотранспортної системи. Українські можновладці трактують це як втрату суверенітету, тож подібна угода для них поки що неприйнятна. Чи це справді є втратою суверенітету - непросте питання, адже ГТС все одно залишається на українській території.

Теоретично, українська влада могла б продати ГТС росіянам і все одно забезпечити її використання у вигідному для України ключі за допомогою регулювання і законодавчих заходів. На жаль, такий підхід до державного управління, схоже, занадто складний для пострадянських чиновників і політиків.

Скоріш за все, влада розраховує на полегшення ситуації на зовнішніх ринках, що дозволить залучити кошти там. На жаль, відсоток за цими позиками неминуче буде високим, не меншим за 10%, що погано позначиться на дефіциті бюджету.

Поновлення програми МВФ було б кращим виходом з точки зору довгострокових інтересів України, але короткострокові болісні рішення роблять її неприйнятною для влади напередодні виборів 2012 року.