Українська "молочка": чи є життя без рослинних жирів?

Сергій Чигир, для РЕ

Молокопереробній галузі України кинуті нові виклики. З одного боку, між Україною та Росією посилюється торгова війна, і молочні виробники стають заручниками цього протистояння.

У північного сусіда знову претензії до якості наших твердих сирів, що може призвести до нового обмеження їхнього імпорту. Водночас, вже в листопаді офіційний Київ має підписати угоду про створення Зону вільної торгівлі з Євросоюзом, що означатиме зниження до нуля більшості імпортних мит.

Вітчизняним виробникам треба готуватися до імпортної навали більш дешевих та якісних продуктів з країн ЄС, в тому числі, молочних продуктів, якими нині переповнена Європа.

Чи вистоїмо проти польського молока?

Причини до нервування є. У західноукраїнських містах стало нормою їздити на "закупи" до сусідньої Польщі. Навіть з Києва багато хто їздить до Польщі на вихідні в супермаркети. Молочні продукти тут дешевші та якісніші.

Так, літр справжнього молока коштує 6-8 гривень, кілограм непоганого голландського сиру 36 гривень, масло - 9 гривень за упаковку. В Україні за такі гроші можна купити лише різноманітні "спреди", порошкове "молоко" та сири, що розвалюються в роті та скриплять на зубах.

Мешканці сіл та містечок у тридцяти кілометровій смузі поряд з польським кордоном з 1 червня 2009 року отримали право на короткотермінове безвізове відвідання Польщі.

Внаслідок їхніх регулярних поїздок за більш дешевим молоком та м’ясом до сусідньої країни стали масово закриватися місцеві продуктові крамниці.

Місцеві торговці не можуть конкурувати з польськими крамницями та "гуртовнями" -оптовими магазинами. Поступово опановують польські молочні продукти і західноукраїнські міста.

Не виключно, що із зняттям імпортних мит молочні товари із європейських країн масово хлинуть на український ринок. Наразі у Європі через щедре бюджетне фінансування спостерігається перевиробництво молока.

Доходить до того, що фермери демонстративно виливають молоко на дороги, щоб втримати ціну на свою продукцію.

Основна причина дешевизни польських товарів - масштабні дотації з боку держави. Вони вп’ятеро більші, ніж допомога української держави. Щонайменше третину грошей дає безпосередньо Євросоюз.

Європейські банки дають дешеві та довгострокові кредити під 6-8%, тоді як український аграрій змушений позичати під 20-25%. Як наслідок, в Польщі та інших країнах ЄС сформувалися великі молочні комплекси, які ведуть бізнес за допомогою новітніх технологій, собівартість молока тут доволі низька.

Українська "молочка": "бабусині" корови, рослинні жири і купа посередників

На цьому тлі в Україні до 80% сировини постачають не ферми, а населення – власники 2-3 корів. Здебільшого, це пенсіонери. Якість такого молока дуже низька, тому бракується вже на етапі первинного відбору. Рівень дотацій сміховинний - кілька сотень гривень на одну голову за рік.

Попри дефіцит якісного молока, закупівельні ціни на сировину залишаються низькими. В населення літр купують по 1,7 гривні за літр, у сільгосппідприємств – по 2,6-3 гривні.

Така різниця у ціні викликана низькою якістю молока у населення. В країні бракує пунктів прийому молока, тож сировину викуповують посередники. Після переробки молоко потрапляє на лавки магазинів, де коштує, мінімум, удвічі дорожче - 8-9 гривень за літр, при чому, не з найкращими смаковими якостями, бо молокозаводи економлять на молоці, вносячи різноманітні добавки.

Ще більші доходи їм приносять молочні продукти - кефір, йогурти, масло, сметана, сири. Для випуску цих продуктів треба багато сировини, тому виробники економлять, вносячи рослинні жири. Приміром, лише 20% українського згущеного молока виробляється виключно з молока, все інше - з додаванням нетваринних жирів.

Складна дорога до Європи

Зона вільної торгівлі з ЄС передбачає безмитний експорт до Європи за умов дотримання європейської стандартів. Нажаль, більшість вітчизняних молочних компаній, що бажають отримати відповідні сертифікати, з року в рік мають негативні результати.

Підприємцям потрібні чималі гроші на те, щоб пройти модернізацію та відповідати всім європейським стандартам. Коштів на це не виділяє ані українська держава, ані Євросоюз. Та головною проблемою є сировина.

Для того, щоб отримати дозвіл на експорт молока до ЄС, треба забезпечити належні умови вирощування корови, а також зберігання та транспортування молока. Приміром, робота сучасної молочної ферми вимагає інвестицій в розмірі 10 тисяч доларів на одну корову.

Поки невідомо, як вплинуть на ринок зобов’язання України перед ЄС заборонити з 2015 року реалізацію на внутрішньому ринку необробленого молока, сиру домашнього виготовлення та м’яса худоби, забитої на дворі.

Якщо селяни позбавляться можливості продавати своє молоко на ринку, то молочна худоба піде "під ніж". Уряд так і не забезпечив селян пунктами прийому молока та спеціальними місцями для забою, а продавати молоко перекупникам невигідно.

Після підписання угоди про асоціацію з ЄС, Україна відмовиться від національних стандартів, які конфліктують з європейськими. З одного боку, це позитивно для ринку, бо молоко та молочні продукти будуть продаватися без домішок пальмової олії.

Але з іншого боку, молочна галузь не має ані грошей, ані часу, щоб перейти на нові стандарти. Тож дехто з виробників може збанкрутувати.

Підприємства вчаться жити без Росії та з власним молоком

"Реальна Економіка" завітала на Ічнянський молочноконсервний завод, який є одним з найбільших виробників згущеного молока, що знаходиться у Чернігівській області у невеличкому містечку Ічня.

Саме місто з населенням у 11 тисяч жителів виявилося хоч і невеликим, але охайним. На вулицях чисто, добре доглянутий місцевий парк, люди не вештаються без діла, а йдуть на роботу. Одразу видно, що Ічня місто залежне від роботи заводу, який є містоутворюючим підприємством.

Ічнянський молочноконсервний завод розпочав свою діяльність у 2007 році, на базі непрацюючого Ічнянського заводу продтоварів. Зараз він спеціалізується на виробництві згущеного молока, вершків, какао, кави, ультра пастеризованого молока.

На підприємстві ще до кризи зрозуміли перенасиченість внутрішнього ринку ще до кризи, тому стали розвивати експорт, на який припадає 45% виробництва.

Основним торговим партнером була Росія, але в 2011 році ця країна суттєво обмежила продажі української молочної продукції, в тому числі, Ічнянського заводу.

За короткий час молочники переорієнтувалися на інші ринки, і тепер продають свою продукцію в 30 країн світу. Основними покупцями тепер виступає Середня Азія. А також країни, що не мають власного молочного виробництва.

Як зазначають на підприємстві, консервовані товари мають довгу придатність, тому легше продаються на далеких відстанях. Для того, щоб закріпитися на міжнародних ринках, представники підприємства регулярно брали участь у провідних міжнародних виставках, де змогли знайти нових покупців та реалізаторів.

В структурі групи "Провіант", куди входить завод, є власна сировинна база - два сільгосппідприємства "Маяк" та "Обмачівські зорі", а також власний торговий дім "Наталка", який відповідає за реалізацію продукції.

Наявність власного молока дає змогу підприємству менше залежати від інших постачальників. Свого молока не вистачає, тому доводиться співпрацювати з молочними господарствами Чернігівської області. Сировину високої якості закуповують по ціні 3 гривні за літр.

Рік тому завдяки банківським кредитам підприємство відкрило новий молокопереробний комбінат, який переробляє 1,5 тисячі сировини на добу, випускаючи 300 тонн продукції - ультрапастеризованого молока та згущеного молока. Загалом на розвиток комбінату буде витрачено 170 мільйонів гривень кредитних грошей.

На комбінат сировина поступає із спеціалізованих підприємств, які здійснюють надої у автоматизованому режимі. До вимені корови приєднують доїльний апарат, який не стикається з повітрям.

Потім молоко потрапляє до холодильнику, де охолоджується в спеціальних герметичних і дезінфікованих ємностях з відповідною температурою.

На завод потрапляє лише молоко вищого ґатунку, бо сировина більш низької якості може згорнутися і вивести з ладу виробничий процес. Після перевірки сировини в лабораторії її відправляють у цех ультрапастеризації. Процес виробництва відбувається у герметичних та стерильних умовах.

Далі молоко розливають у спеціальну тару. Саме упаковка, яка зберігає молоко від світла та повітря, забезпечує ультрапастеризованому молоку можливості для тривалого зберігання без шкоди для якості.

Попри те, що підприємство має власну виробничу базу, дефіцит сировини стоїть перед Ічнянським заводом дуже гостро. Приміром, для виготовлення кілограму згущеного молока потрібно не менше 2,5-3 літрів цільного молока.

Як наслідок, в "згущену" доводиться додавати пальмову олію та інші рослинні жири, що негативно впливає на смакові та харчові якості продукції. Ічнянська згущена на смак віддає гіркотою, чого не спостерігається, приміром, у білоруській продукції, яка виробляється лише з молока за старими радянськими ГОСТами.

Щоб виробляти лише продукцію з молока, треба багато якісної сировини. Вихід з цієї ситуації підприємство бачить у тісній кооперації з сільськими молочними господарствами.

Схема вже давно відпрацьована в розвинутих країнах - завод стає головним покупцем молока у місцевих сучасних ферм, регулярно купуючи його за твердими цінами. Натомість, фермери в будь-яку пору року мають постачають якісне молоко.

Кооперація потроху набуває обертів. Лише в Чернігівській області щороку з’являються десятки сучасних молочних ферм.

Однак відкриття кордонів за відсутності державної підтримки можуть привести до того, що молокозаводи швидко втратять сировинну базу. Тоді доведеться або закриватися, або знову виробляти молоко з порошків та пальмової олії.