Чому імпортозаміщення не врятує Україну

Павло Кухта, для РЕ

Нещодавно з боку українських високопосадовців відбулася низка заяв, що безпосередньо стосуються розвитку економіки.

Так, прем’єр-міністр Микола Азаров розкритикував банківську систему країни за орієнтацію на споживче кредитування, замість кредитування бізнесу.

За його словами, з весни 2010 року загальний обсяг споживчих кредитів виріс у 2,4 рази, у той час як обсяг кредитів для підприємств - лише на 22%, при тому, що депозити за той же час виросли в два рази.

"Споживча модель участі банків в економіці підтримує короткостроковий попит, але не створює перспективних робочих місць та нових доходів" - сказав прем’єр.

Чиновник повідомив, що високі процентні ставки - більше 20% - є непідйомними для бізнесу і що голова держави доручив знизити їх до 14% наступного року.

Тоді ж він розкритикував міністрів економіки Ігора Прасолова та промислової політики Михайла Короленко за не працюючу політику імпортозаміщення.

За його словами, у той час, як обсяги роздрібної торгівлі зросли у січні-вересені майже на 10%, частка українських товарів на внутрішньому ринку неухильно знижується.

Через це Азаров доручив міністрам проаналізувати стан заходів по імпортозаміщенню та доповісти про додаткові стимули, необхідні для розширення внутрішнього споживчого попиту на вітчизняні товари.

Нарешті, міністр економіки Ігор Прасолов заявив про розробку Міністерством стратегії економічного ривка. Згідно його словам, Україні, щоб увійти до складу ТОП-20 світових економік, треба зростати більш ніж на 7-8% щорічно.

Задля цього, як вважає міністр, необхідно запровадити довгострокову державну стратегію. Остання складатиметься з 11 блоків, про які міністр обіцяв детальніше розповісти пізніше.

Деякі елементи, про які все ж було сказано - повноцінне впровадження інституту приватно-державного співробітництва, перегляд системи пільг підприємствам. І все те ж імпортозаміщення.

Потяг, стій раз-два!

Протягом всієї новітньої історії України місцеві економічні "полісімейкери" періодично намагаються давати керівні вказівки економіці та удавати, що саме вони контролюють процеси, які в цій економіці відбуваються, та можуть за власним бажанням ці процеси "налаштовувати" як їм заманеться.

Яскравим прикладом цього є перша з заяв прем’єра - про орієнтування банківського сектору на споживче кредитування.

Зрозуміло, що стрімко зростають саме ті сегменти кредитування, на які існує значний попит. В умовах дуже високих відсоткових ставок попит на кредит з боку бізнесу, особливо, бізнесу, що займається виробництвом є дуже помірним, адже використання такого дорогого кредитного ресурсу вимагає високої рентабельності.

У той же час, для населення, що здебільшого фінансує споживчими кредитами купівлю різноманітної техніки - побутової, фото- та відео-, комп’ютерної, тощо - високі відсоткові ставки не є принциповою проблемою і просто роблять кредит трохи дорожчим, притому, що ефективні ставки по споживчим кредитам і так завжди були високі.

Проте, звідки беруться високі процентні ставки?

Вони є нічим іншим як платою за утримання фіксованого курсу гривні і відмову від девальвації. З метою підтримання курсу валюти НБУ став провадити жорстку монетарну політику, що, закономірно, підвищило процентні ставки.

Крім того, ризик девальвації залишається цілком реальним і це також враховується у процентних ставках по гривневих кредитах.

Таким чином, основний фактор, що спричиняє орієнтацію банків на споживче кредитування - високі ставки - є закономірним продуктом вибору влади на користь фіксованого курсу гривні.

Відповідно, щоб пом’якшити монетарні умови та стимулювати кредитування підприємств владі доведеться від фіксованого курсу відмовитися, чого вона поки що, вочевидь, робити не бажає, підміняючи реальні дії гучними промовами.

Те ж саме відноситься і до критики прем’єром міністрів за відсутність імпортозаміщення. Саме фіксований курс та відсутність девальвації і робить українську продукцію неконкурентоспроможною в порівнянні з імпортом.

З одного боку, імпорт не дорожчає, як це сталося б у разі девальвації, з іншого - внутрішні виробники не можуть отримати необхідного кредитного фінансування через високі процентні ставки, викликані жорсткою монетарною політикою влади.

Щоб стимулювати внутрішнє виробництво доведеться відмовитися від фіксованого курсу та пом’якшити монетарну політику.

Окреме питання викликає стратегія імпортозаміщення, яку так наполегливо рекламують урядовці. Цей підхід до розвитку повністю дискредитував себе у 1960-1980-ті, коли його намагалися застосувати у Латинській Америці, яка у результаті майже не розвивалася.

Натомість, ті небагаті країни, що розташовані у Східній Азії і яким дійсно вдалося наздогнати розвинені держави Заходу, використовували не імпортозаміщення, а експортно-орієнтовану стратегію розвитку.

Замість того, аби намагатися замістити імпорт місцевою продукцією, вони спеціалізувалися на тих видах виробництва, в яких вони мали переваги перед іншими країнами, намагаючись захопити якомога більшу частку зовнішніх ринків відповідної продукції.

Заява Прасолова про амбіції України зростати "тигровими " темпами та увійти до Топ-20 світових економік є, можливо, найбільш цікавою.

На жаль, на горизонті найближчих років вона виглядає не надто реалістично, адже стратегія ривку передбачає зростання більш ніж в 4 рази швидше за прогнози для Україні до 2018 року від МВФ.

Звичайно, в України є великий запас росту - причому імпортозаміщення до нього не має відношення - за рахунок простого покращення інституцій, які знаходяться в дуже поганому стані.

Проте зростання на 7-8% на рік в поганих зовнішньоекономічних умовах, які очікуються у найближчі роки, виглядає занадто оптимістичним - інституції не покращуються так швидко і ефект від цього покращення не відчувається миттєво.

Пріоритет розвитку

Втім, не дивлячись на показовість та помилковість заяв чиновників, вони містять один спільний та вельми позитивний сигнал.

Урядовці офіційно декларують пріоритетність економічного розвитку. Замість традиційних заяв про соціальні показники, пенсії, зарплатні бюджетників і тому подібні речі, чиновники говорять про ВВП та умови роботи підприємств.

Саме швидке економічне зростання є ключем до успіху країн, що розвиваються та високих соціальних стандартів.

Надмірна ж соціальність - характерна, наприклад, для України у другій половині 2000-х - навпаки, є для них шкідливою, адже вона зосереджує увагу на перерозподілі національних доходів, а не на їх збільшенні.

Саме тому новий орієнтований на економічне зростання тон заяв чиновників не можна не привітати.