Роман Шпек: Найскладнішим з урахуванням обсягів зовнішніх зобов’язань і стану економіки буде 2015 рік

Ольга Дубенська

Якщо у минулому році різні галузі економіки зафіксували падіння, то банківському сектору вдалося зібрати прибутки і досить впевнено адаптуватися до змін. У 2013р. депозитний портфель фінустанов виріс на 106,1 млрд. грн. (не в останню чергу завдяки збільшенню розміру відшкодування коштів за вкладами), банки наростили кредитування на 97 млрд. грн., а прострочену заборгованість зменшили до 8%.

Однозначно позитивними тенденціями учасники ринку називають зростання обсягу безготівкових розрахунків (за 3 квартали 2013р. на 75% рік до року), а також збільшення частки гривневих вкладів (якщо на початок минулого року вклади у інвалюті займали більше половини портфелю, то нині 43%).

Втім, негативні тенденції не оминули банківський сектор. Так, у 2013 році українські банки зафіксували прибуток, однак, значно менший порівняно із досягненнями позаминулого року – 2,5 млрд. грн. у 2013 р. (попередні дані) проти 4,899 млрд. грн. у 2012р.

Нинішня політична криза в країні, вочевидь, також впливає на діяльність галузі, хоча банкіри поки що переконані в протилежному.

Запитати про те, чи все так однозначно у банківському секторі України, наскільки виваженою є політика НБУ та уряду, та про те, наскільки "хворою" є українська економіка, РЕ вирішила спитати у старшого радника ПАТ "Альфа-Банк" Україна, екс-міністра економіки, члена ради НБУ, а віднедавна і голови Ради Незалежної асоціації банків України Романа Васильовича Шпека.


– Прибуток банківської системи у 2013 році (за попередніми даними) становив близько 2,5 млрд. грн., отже рік був в цілому успішним. Однак банки істотно скоротили прибутки порівняно із 2012 роком (4,899 млрд. грн.). Чому так сталося?

Я би не сказав, що минулий рік для банків був успішним, але точно кращим, ніж в цілому для економіки. Втім, банківська система – це частина загального економічного механізму. Наразі економіка України перебуває в стагнації. І той факт, що банківська система і в цих умовах змогла наростити кредитний портфель (на 12%), говорить про вміння банків працювати в складних умовах.

Але в країні немає економічного зростання – ні в промисловості, ні в будівництві, ні в транспорті. Досить сумнівною є статистика про нульові темпи валового внутрішнього продукту за рахунок росту в сільському господарстві та роздрібної торгівлі.

Дуже важливо, що у 2013 році відбулося відновлення довіри громадян до банківської системи. Населення повірило банкам, повірило в гривню і, як наслідок, депозитний портфель зріс більш як на 17%. Але знову ж таки, ці депозити важко конвертувати в кредити, оскільки при падінні економіки не так багато спроможних не тільки взяти позику, а й повернути її.

– Як відомо, різке зростання продемонстрував саме гривневий депозитний портфель. Обсяг вкладів у нацвалюті виріс на 70 млрд. грн., або на 36%. На Вашу думку, чи продовжиться тенденція із нарощування саме гривневого портфелю?

Так, думаю, ця тенденція продовжиться. Однак темпи зростання не будуть такими вражаючими як у 2013 році.

– Звідки ж у цих умовах береться довіра населення до банківської системи?

Зміни до закону про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, вдосконалення механізму ліквідації банків чи виведення з активної роботи проблемних банків – це ті заходи, які були вжиті регулятором та дали можливість громадянам повірити, що їхні кошти захищені. З іншого боку, населення, побачивши який обсяг коштів гарантується державою, почало розбивати депозити на менші частини та вкладати кошти в інші банки.

Втім, на тлі несприятливого підприємницького клімату немає інших інструментів для примноження коштів, ніж розміщення грошей на депозитах. Мало хто в таких умовах зважується відкривати бізнес. Тим паче, що ринок цінних паперів – неефективний, а рівень фінансової грамотності громадян ще не є на достатньому рівні.

Однак важливо, що населення не тримає кошти вдома, а довіряє їх комерційним банкам. Звичайно було б добре, якби відкривалися нові бізнеси і вкладники ставали ще й позичальниками, саме тоді відкривалося б багато можливостей для розвитку і отримання прибутків.

– В умовах, коли, з одного боку, є надвисокі депозитні ставки, а з іншого - дорогі кредити, чи не може НБУ піти на адміністративне обмеження відсотків?

Не може і не повинен. Питання ставок - це питання довіри, а також питання браку комунікацій між урядом, регулятором та суспільством. Потрібно чітко уявляти, яка інформація циркулює в суспільстві - стосовно "здоров’я фінансів", щодо збалансованості державного бюджету. Це все створює недовіру, і якщо ставки (за депозитами – ред.) будуть нижчими, то населення не буде нести гроші в банки. Більше того, зросте попит на іноземну валюту.

Не потрібно регулювати ставки, а треба мати здорову бюджетну, грошово-кредитну політику, і на основі цього шляхом комунікацій підвищувати довіру. Потрібно навчитися управляти намірами громадян та власників великого і малого бізнесу, власників заощаджень. Та якщо управління ставками – це арифметика, то управління очікуваннями – це вже вища математика, поєднана із психологією, відчуттям впевненості у економічних перспективах країни. А коли Міністерство фінансів позичає під 14% на термін 5-7 років, то як можна говорити, що інші процентні ставки у країні можуть бути нижчими?

Треба пам’ятати, що гроші – це товар. Кредитування – це бізнес. А коли бізнес можливий? Коли учасники в ньому зацікавлені. Тоді постає питання ціни. Крім того, що кредитні ставки залежать від попиту та пропозиції, великий вплив на них мають ризики - операційні, кредитні, валютні, які закладаються у процентну ставку.

Тут постає питання якості судової системи, правоохоронних органів… Якщо повернення проблемних кредитів розтягується на період до 3 років, то треба розуміти, що банк повинен перекривати свої ризики.

Якби НБУ запровадив для всіх банків прозору систему доступу до ресурсів рефінансування, – це і був би інструмент для зниження депозитних ставок, а відповідно і кредитних.

Та вартість кредитних ресурсів залежить передусім, але не повністю від депозитних ставок. Саме питання ризиків є більш актуальним.

Якщо протягом п’яти з половиною років тому в портфелі НБУ був невеликий обсяг ОВДП – десятки мільйонів гривень - то зараз ця цифра становить близько 150 мільярдів гривень. І якщо банківська система на чолі з НБУ працює на фінансування дефіциту бюджету, то реальний сектор економіки не має легкого доступу до кредитних ресурсів.

– Згідно з законом про бюджет на 2014 рік, НБУ повинен перерахувати до бюджету суму не меншу, ніж 22,8 млрд. грн. Чи обмежаться надходження цією цифрою?

У минулому році регулятор повинен був перерахувати 16 млрд. грн., а перерахував 28,3 млрд. грн. У цьому році бюджет є значно складніший порівняно із бюджетом минулого року. Дефіцит бюджету – прямий і прихований – значно більший.

Якщо фінансування (бюджету Нацбанком – ред.) обійдеться у 22,8 млрд. грн. – це буде добре. Та мені здається, що ця сума буде більшою, а значить, реальний сектор знову позбавлять можливості кредитування, а отже і можливості розвитку нових програм.

– Яким, на Вашу думку, є реальний дефіцит бюджету?

Існує неякісний макроекономічний прогноз і завищений обсяг номінального валового продукту і відповідно завищені доходи бюджету, які на 16,5% перевищують фактичні доходи бюджету у 2013 році.

– Тобто бюджет за доходами знову не буде виконано, як і у 2013 році (за даними Мінфіну зведений бюджет за доходами не був виконаний на 12,9 млрд. грн. - ред.)?

За таких темпів росту економіки надто оптимістично вірити у протилежне. Також є питання, які пов’язані із фінансуванням випуску облігацій внутрішньої державної позики для уставного капіталу «Нафтогазу». У ВР з`явився новий документ спрямований на компенсацію збитків від теплокомуненерго і житлово-комунального сектору на 25 млрд. грн. для ліквідації тієї «дірки», яка є у фінансовому плану «Нафтогазу».

– Бюджетом-2014 також передбачене зростання рівня держборгу. Наскільки ризикованим є подальше нарощування боргів і яку загрозу, якщо вона є, несе позика Росії?

Зростання державного боргу, в першу чергу, є небажаним, тому що воно призводить до зростання обсягу коштів, необхідних для його обслуговування. Україна не така багата, аби щороку роздавати додаткові гроші кредиторам.

Але найбільш негативний вплив має те, що ми запозичені ресурси (які виливаються у збільшення держборгу – ред.) використовуємо не для стимулювання економічного зростання, а для нарощування соціальних виплат. Ми не створюємо нову додану вартість, яка дасть джерело повернення цих коштів. Не дивно, що днями колишній міністр фінансів РФ Ігор Кудрін сказав, що Росія, надаючи Україні кредитні ресурси, повинна вимагати від держави серйозних реформ. Раніше російський кредит протиставляли кредиту МВФ: мовляв, тут нам не ставлять вимог щодо економічної політики. Але будь-який кредитор очікує від позичальника роботи над поверненням кредиту, а не легкодумного витрачання запозичених коштів.

Якщо порівняти темпи зростання валового внутрішнього продукту та темпи приросту зарплати протягом останніх років чи темпи приросту продуктивності праці, можна помітити, що в Україні ці темпи істотно розходяться, тим самим створюючи небезпеку для економіки. Підвищувати добробут громадян за рахунок зростання запозичень — це дуже небезпечна тенденція, і у 1997-98 роках вона вже призвела до великої кризи і в Росії, і в Україні.

Питання економічного зростання, структурних реформ, підприємницького клімату не встановлено як реальні пріоритети порядку денного, адже під час складання бюджету завищуються номінальний ВВП та доходи, адже завжди можна позичити гроші або взяти у НБУ… Замість оголошеної політики активізації економіки та імпортозаміщення (до яких також є багато критичних зауважень) Україна насправді проводить політику реформозаміщення та активізації нарощування боргу.

– При збереженні такої тенденції, як швидко в країну може прийти нова криза?

Я кризи не чекаю. Я чекаю реформ. В нас є потрійний дефіцит, який створює всі проблеми – це надмірний дефіцит держбюджету, надмірний дефіцит поточного рахунку і дефіцит політичної волі уряду для проведення структурних реформ. Оскільки так постійно продовжуватися не може, тож можливо не з доброї волі, а через безвихідь влада почне проводити реформи.

– Та раніше може настати дефолт?!

Це не найкращі ліки, адже дефолт зруйнує довіру, яка і так слабка. Я не прихильник такого сценарію…Думаю, здоровий глузд переможе.

– Тобто в будь-якому випадку дефолт можна відвернути?

Якщо подивитися структуру зовнішніх боргових зобов’язань, то вони не настільки великі, щоб країна не змогла їх виконувати. А якщо фінансувати внутрішній борг чи дефіцит бюджету за рахунок коштів НБУ чи емісії – дефолту не буде, однак можуть бути інші негативні явища, такі як інфляція, девальвація…

– І скільки ще економіка може існувати без реформ?

Як бачите, в Україні вже три роки реформи не проводяться. На сьогодні це питання до нового уряду. Наскільки уряд зможе реалізувати реформи в нинішніх політичних реаліях. Найскладнішим роком, виходячи із обсягів зовнішніх зобов’язань і стану економіки, буде 2015 рік. Ми вже сьогодні маємо готуватися до цих викликів, у нас практично нема часу на спостереження та сподівання на "якось все саме вирішиться".

– Які основні недоліки діяльності минулого Кабінету Міністрів і що ви очікуєте від нового уряду, зокрема, Мінекономіки? Можете спрогнозувати, хто очолить дане міністерство?

Мене не цікавить, хто очолить Мінекономіки… Основні недоліки роботи уряду – це неефективна бюджетна політика та заморожування процесів економічної трансформації. Замість проведення реформ уряд займався новими запозиченнями та соціальними виплатами.

Треба бути об’єктивними, звісно деякі заходи, зокрема, спрямовані на зменшення енергозалежності, впроваджувалися. Це скорочення використання газу при виробництві електроенергії і проекти з нарощення видобутку газу…

Були деякі програми з реалізації нарощування видобутку вугілля в Україні, в яких брали участь і комерційні банки. Втім у цьому випадку, комерційні банки отримали негативний досвід, бо держава спочатку сприяла банкам в цій роботі, а потім почала в односторонньому порядку ліквідацію підприємства "Вугілля України", і банки залишилися з непогашеними боргами, які з відсотками сягнули 3 млрд. грн.

– І як комерційним банкам підтримувати проекти уряду, коли ми сіли грати в покер, а закінчили у підкидного?

Основна проблема уряду полягає в тому, що йому не вдалося зупинити падіння економіки, стати на шлях економічного зростання. Україна значно відстає від сусідів, країн з перехідною економікою. Наші темпи розвитку повинні бути на рівні китайських, аби можна було ліквідувати відставання.

Напевно міністерство економіки повинно бути більш активним інтегратором і координатором політики економічних реформ. Воно повинно нести відповідальність за якість економічного прогнозу. Але як можна говорити про якість, якщо ми спочатку складаємо бюджет, а потім намагаємося намалювати якісні макроекономічні прогнози, – повинно бути навпаки.

Ми живемо у світі викривлених дзеркал.

– А які недоліки Ви вбачаєте у промисловій політиці? Ви раніше критикували держпрограму з імпортозаміщення, називаючи її "дрібним мікро менеджментом". Чи змінилася Ваша думка?

Я такий принцип як імпортозаміщення не сприймаю. Я б з радістю сприймав програму розвитку експорту вітчизняної продукції, програму підвищення конкурентоспроможності українських підприємств, галузей чи економіки в цілому. Ми повинні навчитися щось робити краще, ніж інші, і заполонити цим світ.

Тому, на мою думку, необхідно впроваджувати програму підвищення якості вітчизняної продукції, розширення асортименту, аби ми з радістю та гордістю купували українські товари і постачали їх на закордонні ринки.

– Яка ж галузь може стати драйвером української економіки? АПК?

Може стати і АПК, і інформаційні технології, і транспорт, і транзитні потужності, не тільки трубопроводи для транспортування нафти й газу, а транспортні коридори по поставці товарів через Україну до Китаю, Гонконгу, Сінгапуру, Індонезії.

Але це не завдання уряду визначати ці галузі. Уряд може їх визначати, якщо він вкладає свої гроші. Поки що він цього не робить, або робить неефективно. Водночас інвестор здатен самостійно визначити, в яку галузь він готовий йти.

Однак повинні бути сприятливі умови для інвестора, мусить бути свобода бізнесу – це стосується як започаткування, так і продажу. А в Україні, як відомо, не так легко продати бізнес, особливо за справедливою ціною.

Взагалі, я вважаю, що драйверами повинні бути не галузі, а люди. В першу чергу, потрібно оцінювати людський капітал і давати можливості для розвитку, а потім вже податковою та кредитною політикою держава може казати, що вважає пріоритетними ті чи інші галузі та пробувати велику хвилю інвесторів спрямувати на реалізацію своїх проектів. Та в першу чергу необхідно дати можливість розвиватися людям. Драйвер – це водій українською мовою. Не потрібно шукати якісь безособові драйвери, потрібно створити умови для того, аби досвідчені підприємці, тобто драйвери, могли вивести Україну з економічного бездоріжжя на швидкісний автобан.

Держава не довела, що вона ефективний інвестор та власник. Тому потрібно державу заміщати приватними інвестиціями. У всьому світі газорозподільний бізнес прибутковий. А в Україні збитковий. Щороку завдяки неефективній ціновій, тарифній, фінансовій політиці цей бізнес генерує збитки, які держава покриває. Замість того, щоб інвестувати в галузі економіки чи підтримати науку, чи культуру, ми фінансуємо дефіцит "Нафтогазу".

– Якби Україна таки підписала Угоду про Асоціацію з ЄС, чи побільшало б в країні інвесторів?

Кількість інвесторів залежить не від якихось "фішок", а від якості дій (влади – ред.). Рівень довіри до України надто низький. Яка нині готовність країни — інституційна, правова, політична — виконувати політичні зобов’язання? Хоча підписання цієї Угоди, без сумніву, стало б стимулом для виконання реформ. Підписання Угоди про Асоціацію чи навіть членство (у ЄС) не може бути ціллю, це – інструмент. А ціль – це підвищення добробуту громадян та підвищення економічної могутності країни, тому цей інструмент потрібний.

В широких масах підписання Угоди зводиться до безвізового режиму…а їхати потрібно в Україну, змінювати державу. Угода може бути добрим стимулом для політичних, економічних, демократичних реформ. Але нашу роботу Брюссель за нас не зробить.

– Але питання Угоди про Асоціацію – це і питання вибору – між ЗВТ з ЄС та Митним союзом. Чи Україна може залишатися осторонь?

Ні, не може. Та і Митний союз у перспективі не зможе залишатися осторонь. Якщо подивитися на Китай, на Індію, то їхні темпи зростання вищі. Росія у перспективі буде орієнтуватися на Європу для того, щоб вистояти в конкуренції з більш густонаселеними країнами та ринками, які більш динамічно розвиваються.

Питання в вибору – стратегічне, а не тактичне. Будуть мінятися покоління, лідери, будуть зникати протиріччя…Але що таке ЄС? Що таке здорова, часом болюча конкуренція? Громадський контроль?

В ЄС немає таких думок, як в Україні – "я не плачу податки чи в певній мірі сплачую податки, я не знаю, куди вони йдуть". Ментальність європейців інша – "кесарю кесареве".

Потрібно платити податки, а значить так організовувати себе через інститути громадянського суспільства, щоб унеможливити неефективне використання цих коштів та розкрадання. Це більш перспективна позиція. "Заплати та вимагай" замість "не плати та ігноруй".

Болючих реформ вимагає не ЄС, а реальний стан речей. Якщо Україна не проводитиме реформ, країна не зможе бути гідним партнером не тільки ЄС, а і Росії, державам СНД. Ми приречені на реформи, і завдання нового уряду якомога швидше розпочати їхню реалізацію.

Я глибокий прихильник європейського вибору і розвитку України, але я прекрасно розумію, що Європа за нас нічого не зробить. За поляків, за чехів, за словаків чи за естонців ніхто реформи не проводив.

Як відомо, саме відсутність структурних реформ змусило агентство Moody’s знизити кредитні рейтинги України… Не тільки структурні реформи. Це і надмірне втручання держави в економічні процеси, обтяжлива податкова система, зарегульованість процесів, стан судової системи, корупція… Усе це може ховатися за поточними оцінками, але іноземні кредитори не бачать жодних натяків на фундаментальні зміни на краще.

– Moody’s понизило рейтинги ще у вересні, S&P - на днях, на Вашу думку, варто чекати зниження рейтингів з боку Fitch? (у день, коли відбувалося інтерв’ю, Fitch ще не понизило рейтинг України із зобов'язань в інвалюті до рівня ССС- ред.)

А що це змінить?

– Рейтинги - це оцінка, на яку орієнтуються інвестори…

Інвестори вже зорієнтовані. Вони показали, що не вбачають в Україні сприятливий майданчик для інвестицій ще до опублікування нових рейтингів: подивіться на динаміку іноземних інвестицій.

В контексті важливості комунікацій, яка роль асоціацій? Вас нещодавно будо обрано головою Ради НАБУ, які ви завдання перед собою ставите?

Саме головне – підтримати подальший розвиток асоціації. Ми хочемо бути достойним представником банківського співтовариства у діалозі із владою та суспільством. Для того, щоб Асоціація (НАБУ) була живим органом, який самовдосконалюється, ухвалено рішення не формувати надмірно великого апарату. Відповідальність за розвиток Асоціації лежить на її членах. У нас є невеликий секретаріат, решту функцій виконують представники комерційних банків. Вищим органом Асоціації є загальні збори. В період між скликанням зборів їхню функцію виконують Рада Асоціації і Виконавча дирекція.

Коли ми побачили, що в попередній Асоціації ми втратили зв'язок з керівництвом, керівництво не виражало інтереси банківської спільноти, ми створили таку структуру, де Голова Ради не може бути обраний на термін, більш ніж 2 роки, не може бути переобрання чи пролонгації.

У нас є 6 комітетів, які очолюють представники банків. Вони є рушійною силою в роботі НАБУ, які аналізують законодавство, ситуацію у тому чи іншому секторі, вносять свої пропозиції.

– Які головні питання стоять на порядку денному НАБУ?

Є стратегічні питання, які пов’язані із захистом прав кредиторів, приєднання до FATCA, боротьбою з кіберзлочинністю, питанням фінансової грамотності.

Є і поточні завдання, пов’язані із роботою з Верховною Радою, законодавчими ініціативами, проектами постанов НБУ, новаціями податкового законодавства, які ми аналізуємо і вносимо пропозиції.

Також висуваємо свої пропозиції, якщо бачимо, що деякі дії ініціативи НБУ чи Міндоходів, чи Нацфінпослуг не сприяють розвиткові банківського середовища. Щоб детально зрозуміти весь обсяг завдань, варто розглянути план роботи одного з комітетів.

Я думаю, ми стали важливим партнером у взаємодії між комерційними банками та НБУ, чи урядом. У нас є 100 членів Асоціації, і ми зацікавлені в співпраці з іншими банками та закордонними асоціаціями.

– У кінці минулого року голова Нацбанку заявив, що готівкові розрахунки і надалі будуть обмежуватися (з 1 вересня 2013 року встановилася гранична сума розрахунків готівкою у розмірі 150 тис. грн. – ред.). Чи підтримує Асоціація та і в цілому банківська галузь політику обмеження готівкових розрахунків?

Звичайно підтримує.

– До якої суми потрібно обмежити готівкові розрахунки?

В першу чергу, треба відштовхуватися від рівня зарплат та щомісячних витрат… Якщо сьогодні ця сума становить 150 тис. грн., то, на мою думку, варто перейти до позначки у 50 тис. грн. Але знову ж таки це питання довіри та комунікацій. Обмеження готівкових розрахунків не повинно здійснюватися надшвидкими темпами. Громадяни не повинні сприймати такий крок як обмеження їхніх прав.

Проте хочу зауважити, що масові безготівкові розрахунки — це вже реальність українського суспільства. За даними НБУ, обсяг безготівкових платежів із використанням платіжних карток 2013 року збільшився на 74% до 159 млрд. грн. Зручність і здоровий глузд перемагають старі звички розрахунків «брикетами» готівки.

– Зараз знову актуальне питання курсу гривні. Якщо в бюджеті-2014 закладений курс долара на рівні 8,5 гривні, то останні події посприяли тому, що цю позначку вже було пройдено. На якому рівні вдасться втримати курс нацвалюти і чи продовжить НБУ витрачати резерви на підтримку курсу гривні?

Національний банк не повинен витрачати резерви на підтримку курсу гривні. НБУ повинен витрачати резерви на згладжування надмірних коливань. Втім, протягом останніх трьох років не було у світі більш стабільної валюти, як українська гривня.

Я противник терміну «стабільний курс». Курс повинен бути ефективним, відображати стан експорту та імпорту, стан притоку інвестицій. А утримувати курс лише за рахунок запозичень – не розумно. Закидати резерви у «топку» для підтримування стабільності грошової одиниці не варто.

В Україні мірилом міцності стала не конкурентоспроможність економіки, а гривня.

Я не бачу надмірних загроз в економіці, які могли б призвести до глибинної девальвації. А ті події, які зараз відбуваються під впливом різних факторів – і політичних, і настроїв вулиці, дають можливість НБУ скористатися моментом і вирішити питання, про яке так багато говорили рейтингові агентства та МВФ, – зробити курс більш гнучким.

Чи то курс перебуває на рівні 8,5 гривні за долар, чи на рівні 8,72 гривні за долар – це нормальний процес. Але процес міг бути ще кращим, якби в Україні складали нормальний бюджет, макроекономічний прогноз та була налагоджена комунікація.

В минулому році бюджет був розрахований із курсом 8,4 гривні за долар. При цьому для сплати митних платежів використовувався курс 7,993, а середньорічний курс на міжбанку становив 8,16. Через ці курсові відмінності, ми недоотримали доходи бюджету. Також бюджет сильно постраждав від нульової інфляції.

Звичайно, в цілому інфляція – шкідливе явище, але для країн перехідного періоду інфляція на рівні 4-6% – це нормально.

Зараз потрібно вдосконалити курсову політику НБУ на основі загальної грошово-кредитної політики, а курсу гривні придати більшої гнучкості. Потрібно, аби обмінний курс працював на економіку, а не вся економіка – на фіксований обмінний курс.