Фінансовий стан "Нафтогазу України": напівтруп

Віталій Кравченко, для РЕ

Українська влада знайшла гарний для себе механізм субсидування вітчизняної промисловості за рахунок постачання дешевого газу та одночасного збереження низьких тарифів на паливо для населення.

Її суть полягає в тому, що за все палатимуть наступні покоління, а уряд лише управлятиме фінансовими потоками. Така схема згодиться для населення, якому, здається, абсолютно байдуже яким чином влада залазить до них в кишеню.

Але такі маніпуляції не сприймаються в цивілізованому світі, тому не дивно, що МВФ категорично відмовляється від відновлення кредитування України саме через "газове" питання.

НАК "Нафтогаз України" вже давно втратив автономність суб’єкта господарської діяльності, і використовується переважно як інструмент соціально-економічної політики.

Уряд намагається одночасно зберігати на найнижчому в Європі рівні ціни на газ для населення для формування електоральних симпатій, реалізовувати газ для промисловості з мінімальною надбавкою для формування лояльності потужного бізнесу та зберігати низькими тарифи на транспортування газу територією України через небажання погіршувати відносини з РФ.

Це разом призвело до катастрофічного фінансового становища компанії. Починаючи з 2005 року за міжнародними стандартами звітності НАК демонструє виключно від’ємний фінансовий результат своєї діяльності.

Збитки НАК "Нафтогаз України" за міжнародними стандартами звітності, мільярдів гривень

Цікаво, що за національними стандартами компанія навіть у критичний час була прибутковою. Зокрема, в 2008 році за повідомленням уряду, її прибуток склав 11,2 мільярди гривень, в 2009 - 2,3 мільярди гривень.

В 2011 році НАК також задекларував прибуток - 9,15 мільярдів гривень. На даний момент звіт за минулий рік за міжнародними стандартами ще не підготовлений, але як свідчить практика, різниця між ним і звітом за національними стандартами знову складе декілька мільярдів гривень.

Така відмінність між фінансовими звітами поясняються дуже просто: міжнародні аудитори, що готовлять фінансовий звіт за міжнародними стандартами відмовляються враховувати маніпуляції уряду з НАКом.

Кабмін "повісив" на компанію низку своїх власних завдань, для реалізації яких у неї не має власних ресурсів. Відповідно, він винайшов декілька схем, які дозволяють збільшувати фінансові ресурси НАКу.

Проблема в тому, всі ці схеми в кінцевому підсумку зводяться до "перекачування" в компанію коштів з державного бюджету, тобто коштів платників податків.

Таким чином, підтримка промисловості та забезпечення дешевого газу для тієї частки населення, яка його використовує, фінансується всіма громадянами.

Бюджетні кошти до "Нафтогазу" потрапляють різними шляхами.

Трансферти з державного бюджету

До середини 2010 року у спеціальному фонді державного бюджету передбачалася окрема стаття видатків на "часткову компенсацію НАК "Нафтогаз України" різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізації суб’єктам господарювання на виробництво теплової енергії, яка споживається населенням".

Враховуючи те, що з 2006 року компанія реалізовувала підприємствам ЖКХ імпортований газ за ціною, що була нижче закупівельної, вона апріорі отримувала збитки при таких поставках. Очевидно, що така цінова політика компанії була продиктована переважно соціальними пріоритетами держави, а тому дійсно мала фінансуватися з державного бюджету.

Але прямий державний трансферт до суб’єкту господарської діяльності складно пояснити політично. Незрозуміло, чому проблеми НАКу мають вирішуватися за рахунок відволікання коштів з бюджету, які могли би бути спрямовані на освіту, охорону здоров’я чи будівництво доріг.

Уряд Миколи Азарова пішов іншим шляхом. Тепер він передає з державного бюджету субвенцію до місцевих бюджетів, а останні перераховують її до НАКу.

Такий механізм більший прийнятний з електоральної точки зору: з бюджету компанія не підтримується, а субвенцію місцевим органам влади можна зарахувати як підтримку місцевих бюджетів, про яку регулярно обіцяє нинішній президент.

Кредитування державних банків

Ощадбанк і Укрексімбанк стали активно кредитувати "Нафтогаз України" починаючи з грудня 2008 року, коли різко загострилася ситуація із розрахунками за російський газ.

Якось чиновники Ощадбанку обмовилися, що кредити, надані "Нафтогазу" і його дочірній компанії "Укртранснафта", становлять більше 20 мільярдів гривень, що складає майже 50% усього кредитного портфеля банку, а в 2009 році цей показник майже досяг 60%.

Для розширення здатності державних банків кредитувати НАК уряд регулярно збільшує їх статутний фонд за рахунок поповнення державними облігаціями. Ці папери є заставою для отримання рефінансування або просто викуповуються НБУ.

Нацбанк також надає "Нафтогазу" допомогу під час конвертації отриманих гривневих кредитів у долари. Зміст усієї описаної схеми полягав у тому, що оплата газу фінансувалася із золотовалютних резервів України.

Відшкодування ПДВ

Це ідея уряду Юлії Тимошенко. Динаміка цін на газ на внутрішньому ринку України відчутно відставала від зростання цін на імпортований газ, що його закуповує НАК. Оскільки частину газу на внутрішньому ринку НАК реалізовував за цінами, нижчими від закупівельних, він отримував можливість декларувати від’ємний показник ПДВ і відповідно вимагати його відшкодування.

Уряд сприяв тому, щоб компанія оперативно отримувала відшкодування податку, що дозволяло їй поповнювати обігові кошти. Зокрема, у 2009 році НАК "Нафтогаз України" позачергово було відшкодовано ПДВ на 8 мільярдів гривень.

Якщо зважити на те, що всім підприємствам України в 2009 року було відшкодовано 34,5 мільярдів гривень, то "Нафтогаз України" одержав близько 25 % усієї суми.

Подібна форма державної підтримки мала вкрай негативні наслідки, оскільки на відповідну суму зменшувалися обсяги відшкодування всім іншим підприємствам. Через проблеми з ПДВ ця схема була перекрита в 2010 році.

Докапіталізація компанії за рахунок випуску ОВДП

Колосальний дефіцит обігових коштів, попри названі форми державної підтримки, змушує уряд періодично збільшувати його уставний фонд. Фактично така практика є збільшення статутного фонду для покриття збитків, хоча це суперечить українському законодавству.

Вперше до такої практики уряд вдався в 2008 році, коли ухвалив постанову про збільшення статутного капіталу компанії на 18,6 мільярдів до 24,2 мільярдів гривень за рахунок внесення до статутного фонду держоблігацій.

Ці облігації НАК згодом почав продавати, як правило, держбанкам або укладати з ними операції РЕПО, що дозволило йому отримувати гривню для конвертації її в долари і оплати поставок російського газу.

Згодом, такий механізм сподобався й уряду Миколи Азарова, який активно продовжив цю практику.

Збільшення статутного фонду НАК "Нафтогаз України", мільярди гривень

Збільшення СФ Обсяг допемісї Розмір УФ
червень 2009 р. 18,6 24,2
жовтень 2010 р. 5,7 29,9
січень 2011 р. 7,4 37,3
травень 2011 р. 5,0 42,3
жовтень 2011 р. 3,5 45,8
листопад 2011 р. 4,0 49,8

Загалом, маніпуляції з НАК "Нафтогаз України" лише не перший погляд є безпечними. Насправді, це створює колосальні проблеми та загрози для України.

По-перше, така політика здійснює значний тиск на державний бюджет. В даному контексті, якось негарно жалітися уряду на те, що в бюджеті не вистачає кількох мільярдів гривень для афганців і пенсіонерів, якщо він щороку тратить десятки мільярдів на підтримку неефективної державної компанії.

По-друге, державні банки замість кредитування реального сектору економіки відволікають значні колосальні ресурси на підтримку НАКу.

При цьому, вони сформували такий портфель зобов’язань компанії, що у випадку її банкрутства, державні банки також стануть банкрутами або проситимуть з бюджету додаткових коштів на докапіталізацію.

По-третє, докапіталізація компанії за рахунок випуску ОВДП - це прямий грабунок майбутніх поколінь, оскільки через 5-10 років вони змушені будуть віддавати борги за те, що сьогодні частина України отримує газ за нижчими цінами, ніж його купує.

Врешті решт, маючи можливість з бюджету підтримувати НАК, у нинішнього уряду насправді не має реального вагомого стимулу домовлятися з Росією про зниження вартості цін на газ та підвищення тарифів на його транспортування.

Можливо через це, нинішній уряд за два роки переговорів так і нічого не досяг: з Росією сваритися не вигідно, а народ потерпить.