Мічені Нобелем-2009: вертикальний інтегратор Олівер Вільямсон

Роман Корнилюк, для РЕ

"Реальна економіка" продовжує шлях від 2011 року до 1969 року, коли був названий перший лауреат Нобелівської премії з економіки - найпрестижнішої галузевої відзнаки, встановленої на честь 300-річчя Банку Швеції.

Сьогодні - розповідь про другого володаря нагороди 2009 року.

У 2009 році Королівська академія наук нагородила професора Каліфорнійського університету Олівера Вільямсона "за аналіз економічного управління, особливо кордонів фірм". Протягом довгих років найвища нагорода вислизала з рук американця, що зумів за життя стати класиком постінституційної теорії.

Як і личить творцю нової наукової школи, Вільямсон стикався з жорсткою критикою колег. Навіть прихильники дорікали науковцю за складність викладу інформації.

Однак заплутані сентенції професора без жодних натяків на формалізацію таки були гідно оцінені науковим співтовариством, оскільки приховували чимало глибоких ідей, які були неодноразово підтверджені та використані у прикладних дослідженнях.

Сфера наукових інтересів

Поле наукової діяльності Вільямсона можна охарактеризувати як "економіку управління", "економіку організацій", "економіку трансакційних витрат".

Живий класик постінституціоналізму розпочав свої розробки там, де зупинився його попередник - нобелівський лауреат 1991 року Рональд Коуз. Він довів, що трансакційні витрати існують. Вільямсон пояснив, які вони, звідки походять і від чого залежать.

У статті "Природа фірми", написаній 1937 року, молодий Коуз відкрив серйозні прогалини у загальноприйнятій економічній теорії компанії та структури ринку.

Розглядаючи фірму і ринок як "альтернативні методи координації виробництва", Коуз вважав, що вибір економічними суб'єктами того чи іншого способу обміну правами власності - трансакції - не є наперед заданим, а може бути різним.

У ранній праці "Ринки та ієрархії", опублікованій 1971 року, Вільямсон розробив детальну теорію фірми в дусі Коуза. Він стверджував, що організація трансакцій всередині фірми є більш прийнятною порівняно з ринком, якщо трансакції складніші, а фізичні та людські активи - специфічні.

Після того, як складність та специфічність були успішно виміряні, теорія Вільямсона набула вагомого емпіричного змісту.

Суть економічного вчення

Щоб зрозуміти вклад Вільямсона у розвиток сучасної економічної науки, необхідно розібратися у його інтерпретації понять трансакційних витрат, специфічності активів, видів контрактів та вертикальної інтеграції.

Трансакційні витрати - ключова категорія усього інституційного аналізу, сутність якої була добре розкрита Вільямсоном 1975 року у книзі "Економічні інститути капіталізму".

Його попередник Кеннет Ерроу визначив трансакційні видатки як "витрати на управління економічною системою", до яких входять оплата пошуку покупців, ведення переговорів, вирішення конфліктів, моніторинг виконання контрактів.

Також суттєвими є втрати від опортуністичної поведінки учасників ринку, що пов'язана з недобросовісною взаємодією, обманом або здирництвом.

На відміну від інституціоналізму, неокласична теорія розглядала ринок як ідеальний механізм, у якому відсутня потреба враховувати витрати на обслуговування угод. Вільямсон довів: ідеальних механізмів не буває, а трансакційні витрати нагадують сили тертя, що гальмують економічні процеси і у ринкових, і в ієрархічних системах.

Важливим джерелом трансакційних витрат є обмежена раціональність рішень керівників підприємств, оскільки здатність сприймати, обробляти і обмінюватися інформацією завжди обмежена часом та інтелектом.

Вільямсон запропонував власну класифікацію трансакційних витрат, розділивши їх на ex ante та ex poste - до і після.

Перші включають витрати на складання проекту контракту, проведення переговорів та забезпечення гарантій здійснення угоди. Чим ретельніша підготовка до контракту, тим повніший договір і менший ризик зриву домовленостей.

Другі зустрічаються у кількох формах. Вони включають витрати, пов'язані з поганою адаптацією до непередбачуваних подій - maladaptation costs - внаслідок порушення відповідності механізму контрактів до умов їх реалізації, а також видатки на судові процеси - haggling costs, направлені на усунення збоїв у договірних відносинах.

Крім того, є ще організаційні та експлуатаційні видатки - setup and running costs, пов'язані з використання регулятивних структур, до яких звертаються учасники для вирішення конфліктів, та витрати на точне виконання контрактних зобов'язань.

Ускладнюючим фактором є те, що витрати ex ante та ex poste взаємозалежні і важко піддаються вимірюванню. Ця проблема вирішується шляхом порівняльного інституційного аналізу для співставлення витрат при різних варіантах укладення угод. Відтак, важливою стає різниця трансакційних видатків, а не їх абсолютне значення.

За допомогою категорії "трансакційні витрати" Вільямсон побудував власну теорію, яка дозволила відповісти на питання, чому значна частина економічних операцій відбувається всередині фірм та ієрархічних структур, а не на ринку.

Вільямсон уперше виявив такі джерела трансакційних витрат, як повторюваність і невизначеність операцій, а також специфічність активів, які є предметом трансакції.

Справді, чим більш загальний, короткостроковий та однозначний характер має економічна угода, тим більше причин не оформляти її юридично або обмежитися складанням найпростіших контрактів. Трансакційні витрати таких операцій близькі до нуля, а ринок виявляється найефективнішим механізмом координації дій їх учасників.

Так, продавці і покупці ягід на ринку не хочуть захищати свої права через угоди, бо ніхто ні від кого не залежить, а ціна формується під впливом попиту і пропозиції.

Однак чим більш спеціальною та невизначеною є угода, тим вищі трансакційні витрати вона генерує, тим сильніші стимули до формування довготривалих відносин між учасниками та їх юридичного оформлення. Наприклад, продюсер не стане інвестувати мільйони у розвиток молодого співака, допоки не підпише з ним багаторічний контракт.

З іншого боку, в результаті інвестицій у специфічні активи, інвестор виявляється обмеженим угодою із своїм новим партнером. Оскільки ресурси зазвичай вичерпні, у продюсера втрачається колишня свобода вибору серед великого числа приблизно рівноцінних "об'єктів інвестицій", і він концентрується на одному чи кількох талантах.

Розрив відносин різнозначний втраті капіталу, вкладеного у специфічні активи, оскільки вони пристосовані до партнера і мають нижчу цінність для інших. Таке перетворення конкурентної ситуації у монопольну Вільямсон назвав "фундаментальною трансформацією", що є перешкодою на шляху до вільного ринку.

Велику увагу Вільямсон приділяє теорії контрактів. Учений наводить три форми договорів залежно від рівня специфічності трансакцій, які вони обслуговують.

Форми контрактів та відповідних регулятивних структур

Кожному типу контракту відповідає особлива регулятивна структура - governance structure - організаційний механізм, що використовується для оцінки поведінки учасників, вирішення протиріч та встановлення санкцій.

Захист класичного контракту забезпечує ринок, оскільки дозволяє легко відмовитися від угоди з недобросовісними учасниками на користь конкурентів. Неокласичні угоди регулюються трьохсторонньою структурою, що має форму зовнішнього арбітражу.

Регулювання контрактів взаємин, що характеризуються інвестиціями у специфічні активи, здійснюється або через неформальні довірчі відносини, або через створення єдиної ієрархічної структури - фірми, у якій рішення приймає одна із сторін.

Головна теза Вільямсона полягає у тому, що фірма має контрактне походження і забезпечує надійніший захист специфічних ресурсів від здирництва та складних обставин. Однак учасники за переваги фірми розплачуються послабленням стимулів до економічної активності, які на конкурентному ринку значно вищі.

Схема, запропонована ученим, наглядно пояснює генезис фірми та вибір її меж. Якщо рівень специфічності активів k дорівнює нулю, тобто економічна операція є простою і масовою, найефективніше придбати необхідний актив на вільному ринку.

Якщо необхідно отримати специфічний одиничний продукт, ресурс чи послугу, постає проблема вибору. Можна, як і раніше, звернутися до ринку. Однак, не захистивши угоду купівлі-продажу спеціальними заходами - s=0, учасники наражаються на неодмінний ризик отримати кота у мішку і заплатити ex poste.

Схема вибору регулятивних структур для трансакцій

Саме тому ефективніше буде здійснити певні трансакційні витрати - s>0 - на розкриття інформації, визначення штрафів за порушення зобов'язань, нагляд за їх виконанням.

Для цього можна використати надійні контракти, які згодом перетворюються на стійкі неформальні відносини між фірмами - побудова гібридної організації. Якщо такий варіант неможливий, то єдине, що залишається, - об'єднатися з власником специфічного активу у рамках однієї фірми чи вертикально-інтегрованої структури.

Таким чином, Олівер Вільямсон розробив власну теорію меж фірми, яка розглядала підприємство як особливий механізм вирішення конфліктів. Американський учений зумів довести, що ринки та фірми - це альтернативні структури управління, що відрізняються підходами до вирішення конфліктів інтересів їх учасників.

У першому випадку механізм вирішення конфліктів полягатиме у законодавчому захисті торгових контрактів і можливості зміни ненадійного контрагента, у другому - через ієрархічну схему наказів та розпоряджень менеджменту.

Такий погляд на сутність фірми кардинально відрізнявся від принципів класичної та неокласичної економічної теорії, що розглядала фірму як чорну скриньку, яка трансформує входи ресурсів на виходи продукції відповідно до технологічних законів.

Інтитуціоналісти вважають, що це бачення далеке від реальної суті фірми, оскільки величезна кількість економічних процесів відбувається всередині підприємств. Утім, Вільямсон не відкидає надбання неокласиків, адже їх теорія не вивчала внутрішні процеси, а пояснювала, як цінова система координує використання ресурсів.

Недоліком ринків є втрати внаслідок непорозумінь, зривів домовленостей та розходжень інтересів між учасниками торгу. Недоліком фірми є зловживання з боку керівництва, які, однак, пом'якшують конкуренцію між колишніми учасниками ринку.

Також робота на фірмі може демотивувати найнятий персонал, оскільки зникають конкурентні стимули, характерні для фрілансерів та приватних підприємців.

Впровадження результатів досліджень

Ключовий висновок теорії Вільямсона, який згодом був підтверджений емпірично, полягав у тому, що схильність економічних агентів проводити трансакції у межах фірми зростає разом із збільшенням рівня взаємної специфічності їхніх активів.

В умовах зростання частки сфери послуг об'єднання економічних операцій у межах гігантських фірм - природний процес, який підвищує загальну ефективність використання ресурсів через скорочення трансакційних витрат на конкуренцію.

Наслідком теорії вертикальної інтеграції був поворот у розвитку тогочасної економічної думки, адже до Вільямсона злиття та поглинання розглядалися з токи зору негативних ефектів монополізації ринку.

Учений рекомендував органам державної влади відмовитися від обмежень щодо вертикальної інтеграції. Натомість він пропонував жорсткіше регулювати проблемну поведінку на специфічних ринках, де наявні обидві необхідні умови монополізації: значна концентрація та високі бар'єри для входження.

Дослідження Вільямсона були використані як вагомий аргумент під час послаблення антимонопольного законодавства розвинутих країн світу у 1970-1980-х роках. З 1984 року офіційні рекомендації США щодо злиттів і поглинань містять тезу, що об'єднання фірм покращує ефективність, особливо у випадках вертикальної інтеграції.

Упродовж кількох десятиліть книги Вільямсона є основою навчальних курсів з корпоративного стратегічного менеджменту найпрестижніших університетів та бізнес-шкіл світу. Теоретичні висновки вченого широко використовуються у тренінгах з розвитку здатності менеджерів до прийняття управлінських рішень.

Його ідеї, крім глибокого аналізу економічних закономірностей, мають сильний екологічний контекст, спрямований на краще використання вичерпних ресурсів.

У той же час, незважаючи на серйозні наукові розробки, які тривали більш ніж півстоліття, нобелівський лауреат вважає, що інституційна економіка управління - незавершений проект, час розквіту якого тільки настає.

Досьє лауреата

Олівер Вільямсон народився 1932 року у США. Професор бізнесу, економіки та права. Експерт в теорії фірм, ринків та суспільних інститутів.

Нобелівська лекція

Сайт

СV

Блогери-науковці про Вільямсона: Костянтин Сонін, Андрій Бремзен.



Коментарі

Додати коментар


ГОЛОВНЕ на 14 грудня 2017, :08

Грабувати, охороняти чи торгувати?

Загрузка...

Тест-драйв

закрити
E-mail
Пароль
Також, ви можете авторизуватись через Facebook Facebook login

Якщо ви не зареєстровані, пройдіть цю просту процедуру.