Мічені Нобелем-1995: вождь неокласиків Роберт Лукас

Роман Корнилюк, для РЕ

"Реальна економіка" продовжує рухатися до 1969 року, коли був названий перший лауреат найпрестижнішої галузевої відзнаки - Нобелевської премії з економіки, заснованої на честь 300-річчя банку Швеції.

Минулого місяця "РЕ" розповідала про володаря Джеймса Мірілса. Сьогодні на редакційному календарі – 1995 рік.

Роберт Лукас у 1995 році став єдиним лауреатом економічної премії імені Нобеля, проте саму нагороду в розмірі 1 мільйон доларів американському вченому прийшлось розділити зі своєю колишньою дружиною.

Перед одруженням ця розумна жінка наполягла на включенні в шлюбний договір спеціального пункту: "Дружина повинна одержати 50% від будь-якої Нобелівської премії". Термін дії документа завершувався 31 жовтня 1995 року. Якби професор отримав премію роком пізніше, мільйон дістався б йому одному одноосібно.

До речі, вчений отримав премію за розробку теорії раціональних очікувань.

Якщо говорити більш серйозно, Роберта Лукаса по праву вважають головним провідником ідей неокласичної економіки, які починаючи з 1970-х порушили монополію вчення легендарного Джона Мейнарда Кейнса.

Донині провідних економістів світу поділяють на два основні табори: кейнсіанців та неокласиків, безперервна дискусія між якими відіграє роль генератора розвитку світової економічної думки.

Сфера наукових інтересів

Цікаво, що Роберт Лукас, один із найвідоміших розробників математичних методів в економіці, спершу здобув диплом магістра на історичному факультеті.

У своїй автобіографії вчений згадує, що вивчив кількісні методи економічного аналізу перед самим написанням дисертації: на детальне штудіювання 4 розділів книги Самуельсона Foundations of Economic Analysis було витрачене ціле літо.

Розпочинаючи наукову кар'єру, Роберт Лукас навчався у видатних економістів 20 століття Мілтона Фрідмана та Герберта Саймона, тісно співпрацював з майбутніми нобелівськими лауреатами Едмундом Фелпсом та Едвардом Прескотом.

Майбутній нобелівський лауреат поставив під сумнів надто загальну макроекономічну теорію Кейнса. Лукас вважав, що національну економічну систему необхідно розглядати не загалом, а з точки зору багатьох мікроекономічних моделей діяльності окремих фірм, домогосподарств та держави, з яких та складається.

Таким чином, він став одним із засновників потужної сучасної течії наукових досліджень мікроекономічних основ макроекономічної теорії.

З іншого боку, Лукас розглядав макроекономічні процеси у динаміці, а складні динамічні процеси, на його думку, не можливо досліджувати без використання сучасних математичних методів.

Критика попередників - серед яких Віксель, Кейнс та Хайек - з боку Лукаса полягала в неефективності використання вербальних, описових методів для моделювання економічного життя.

З 1970-х років слідом за Мутом, Фрідманом і Фелпсом вчений розвинув теорію раціональних очікувань, яка полягає в тому, що люди не просто адаптуються до нових економічних реалій пост фактум, а здатні раціонально передбачати економічне майбутнє та наперед підлаштовуватись до змін економічної політики.

Внаслідок цього, економічна політика держави є значно складнішою, ніж припускалось попередниками.

Наприклад Лукас доводив, що просте і очікуване збільшення кількості грошей в економіці не можна використовувати як кейнсіанський засіб впливу на зайнятість чи економічне зростання. Адже економічні агенти піднімуть ціни та рівень заробітних плат чітко на значення очікуваної інфляції, знівелювавши весь ефект державних заходів.

Ця проста, на перший погляд, концепція лягла в основу 2Критики Лукаса", яку в другій половині 20-го століття взяли на озброєння монетарні регулятори провідних країн світу.

У наукових працях Лукаса отримала розвиток теорія недосконалої інформації, відома під назвою "модель островів Лукаса". Логічним висновком з розробленої моделі стала "функція сукупної пропозиції Лукаса".

Набули широкої популярності у вузьких наукових колах і модель накопичення людського капіталу Лукаса-Удзави та нова теорія економічного росту Лукаса-Ромера.

До економічних словників також увійшов вираз "парадокс Лукаса", який описує питання чому капітал не перетікає з розвинутих країн до менш розвинутих, хоча дохідність за капіталовкладеннями в останніх є значно вищою і теоретично повинна була б притягувати інвестиції.

Суть вчення

Детальний розгляд наукового доробку нобелівського лауреата доречно розпочати з теорії раціональних очікувань, за розвиток якої і була присуджена найвища нагорода.

Теорія раціональних очікувань вперше була висунута в 1961 році Джорджем Мутом, проте широковідомою її зробив Роберт Лукас, здійснивши переворот у макроекономічній теорії.

Раціональні очікування - це позбавлені систематичних помилок очікування раціонально мислячих індивідів щодо стану економіки на основі всієї наявної інформації.

До речі, у припущенні про раціональність людського сприйняття і використання економічної інформації пролягає основний вододіл між кейнсіанцями та неокласиками. Адже кейнсіанці не застосовували поняття "раціональні очікування", оскільки вважали, що люди використовують інформацію неефективно.

Натомість, Лукас критикував кейнсіанців за те, що у їхніх моделях люди поводяться рефлекторно, реагуючи на економічні події та зміни економічної політики вже після їх настання.

Хоча в реальності, на думку Лукаса, населення здатне наперед передбачити наслідки економічних стресів та політичних нововведень і діяти відповідно своїх раціональних очікувань.

Так, формування заробітної плати під час укладання трудових договорів прямо залежить від очікуваної інфляції та змін на ринку праці. Значення багатьох інших економічних змінних залежить не лише від існуючих макроекономічних показників, а й від очікувань щодо майбутнього стану економіки.

У ранніх роботах, вчений обґрунтовує, що падіння сукупного попиту, яке за твердженням Кейнса призводить до вимушеного безробіття, ніяк не впливає на зайнятість.

Згідно з логікою Лукаса, якщо очікується зниження сукупного попиту на товари та послуги, підприємства максимізуючи прибутки, можуть знизити заробітну плату працівникам.

Працівники, максимізуючи свою корисність, або погодяться на ці негативні зміни, або звільнять місце для людей, згідних на нижчу винагороду. На рівень безробіття монетарна політика ніяк не вплине.

"Критика Лукаса"

Значним відкриттям неокласиків у 1970-х роках було доведення факту, що наслідки зміни обсягу грошової маси в економіці залежать від того, наскільки вони є неочікуваними.

Передбачувана монетарна експансія, за якої центральний банк країни відкрито повідомляє про плани друкування додаткової маси грошей, викликає ефект інфляції і призводить до нарощення інфляційної премії на відсоткові ставки.

Таким чином, змінюється лише масштаб цін без зміни в рівнях зайнятості та економічного росту.

Натомість, згідно з дослідженнями Лукаса, неочікувана монетарна політика матиме певний короткостроковий ефект: раптова грошова експансія стимулюватиме виробництво, а неочікуване зниження кількості грошей в економіці на певний час викликатиме економічний спад.

Проте, така непередбачувана економічна політика не може бути систематичною, а відтак не може стати повноцінним інструментом регулювання економіки.

Окрім математичних рівнянь, неокласики полюбляли використовувати для пояснення своїх ідей про раціональні очікування відоме висловлювання Лінкольна: "Деяку частину людей можна обдурювати увесь час, усіх людей - протягом деякого часу, але не можливо обдурювати усіх людей увесь час".

Таким чином вони застерігали регуляторів, що ніколи не буде успішною економічна політика, в основі якої лежить припущення, що населення систематично помиляється в розумінні власних інтересів.

Наприклад, людей не можна просто обдурити проголошенням політики низьких кредитних ставок з боку центрального банку. Якщо немає передумов для розвитку інновацій, продуктивності виробництва чи нових каналів збуту продукції, дешеві кредити жодним чином не сприятимуть економічному росту та зайнятості.

Важливим чинником переорієнтації регуляторів з кейнсіанських до неокласичних підходів стала "критика Лукаса" - концепція згідно з якою урядова політика, що ґрунтується на певній економічній моделі, повинна враховувати характер зміни поведінки людей, котрі знають, що уряд використовує саме цю модель.

Сформульована Робертом Лукасом, ця критична концепція висуває положення про те, що взаємозв'язки між економічними змінними, які ґрунтуються на індивідуальних рішеннях, не обов'язково залишаються незмінними.

Дана обставина робить розробку економічної політики важкою, якщо не взагалі неможливою справою.

Оскільки на основі виявлених залежностей, наприклад, між інфляцією та зайнятістю, практично не можливо впливати на цільовий економічний показник - рівень зайнятості, змінюючи раніше взаємопозв’язаний з ним індикатор - рівень інфляції.

Недосконалість інформації та ринків

Ідея Лукаса про раціональність очікувань людей щодо економічного майбутнього досі піддається критиці з боку кейнсіанського табору.

І головною точкою зауважень наукових опонентів стало припущення Лукаса про рівний доступ усіх учасників системи - людей і компаній - до економічної інформації.

Наприклад, кейнсіанці стверджують що невеличка контрольована інфляція може піти на користь економіці, адже поки працівники і роботодавці системи здогадаються провести індексацію заробітних плат, можна встигнути запустити процес економічного відновлення.

А повертаючись до дискусії про вплив падіння сукупного попиту на вимушене безробіття, кейнсіанці не погоджуються з думкою неокласиків про те, що роботодавці зможуть знизити заробітну плату.

Вони відстоюють теорію "липких цін", згідно з якою оплату праці не можливо швидко адаптувати до гірших економічних умов, адже зниження не допустять профспілки, а заміна персоналу може дорого коштувати через інформаційні проблеми пошуку.

Проте послідовники Лукаса вважають, що його методологічний підхід можна математично коригувати з урахуванням впливу "липких цін", витрат на пошук та різноманітних "провалів ринку", таких як недосконала конкуренція та асиметрична інформація - треба просто застосувати складніші економетричні моделі.

При цьому неокласики продовжують відстоювати раціональність процесу економічного вибору. Згідно з Лукасом, у короткостроковому періоді люди дійсно можуть помилятися, але в довгостроковому здатні коректувати свої помилки і намагаються зробити свої рішення більш адекватними вимогам економічної рівноваги.

У такому вигляді методологічний підхід Лукаса нині сприймається багатьма макроекономістами.

Теорія зростання та людського капіталу

Лукас спільно з Ромером розвинув теорію економічного зростання. Основним фактором зростання економіки він вбачає ріст капіталовкладень в науково-дослідницькі роботи та людський капітал.

Наука та людський капітал у моделях Лукаса виступають конкурентною перевагою сучасних країн, які дають шанс на прогрес у довгостроковому періоді.

Критичні зауваження до концепції росту Лукаса-Ромера висловив теоретик Дарон Асемоглу: "Дана традиція дозволила багато чого зрозуміти відносно рушійних сил економічного зростання і вона досі займає видне місце в економічній теорії. Однак, схоже, що вона вже давно не може надати фундаментального пояснення економічному зростанню".

Інновації та фактори виробництва, серед яких і людський капітал - це лише безпосередні причини економічного росту, які також потребують додаткового пояснення. Першопричину економічного успіху країн Асемоглу вбачає в їхніх інституційних особливостях.

Натомість Лукас протягом останніх років сконцентрувався на детальнішому вивченні проблем людського капіталу, про що свідчать назви його статей: "Ідеї та зростання" 2009 року, "Накопичення знань та розподіл часу" 2011, "Тестування альтруїзму та соціального тиску у благодійництві" 2012.

Парадокс Лукаса

Як було сказано вище, Лукас досліджував парадокс про відсутність значного перетоку капіталу з багатих країн у бідні, незважаючи на те, що в останніх дохідність інвестицій значно вища. В сучасних українських умовах парадокс Лукаса можна проілюструвати двома прикладами з життя.

Чому іноземні інвестиції не йдуть в Україну, хоча відсоткові ставки і середня рентабельність бізнесу в нас вищі, ніж на Заході? Чому український забезпечений громадянин шукає можливості зберігати кошти в швейцарському банку з умовою виплати 1% річних, а не в українському з 20%?

Як можна легко здогадатись, переклавши парадокс Лукаса на людську мову, теоретичне обґрунтування проблеми можна пояснити двома групами факторів.

По-перше, між розвинутими і не дуже країнами світу існують великі відмінності в умовах функціонування економіки: різні стадії технологічного розвитку, нестача окремих факторів виробництва, відмінності в державній політиці та правилах гри на ринку.

По-друге, міжнародний рух капіталу стримується такими бар’єрами як високий суверенний ризик бідних країн та вища асиметрія інформації.

Таким чином, не зважаючи на високу прибутковість країн, що розвиваються, рух капіталу гальмується недорозвиненістю ринку і правового фундаменту. Інвестори знають: якщо від високої номінальної дохідності відняти премію за ризик, реальна дохідність часто виявляється від’ємною.

Впровадження результатів досліджень

Важливим доробком Лукаса стала його модель ціноутворення фінансових активів в умовах загальної рівноваги та раціональних очікувань, сформульована у 1978 році. Лукас показав, що на вартість цінних паперів впливає комплекс макроекономічних змінних, на основі чого був запропонований стандартний нині метод, який використовується в процесі фундаментального аналізу ринку акцій.

Теоретичні розробки Лукаса завжди підкріплювали вчення неокласиків, які історично починаючи з 1960-х років мають найбільший вплив на розвиток наукової думки та економічної політики США, що транслюється на більшість країн з ринковою економікою.

Позиції неокласиків у відстоюванні ідей раціональних очікувань та ефективності ринків дещо похитнулися лише після останньої глобальної фінансової кризи, коли в економічному середовищі зазнали реінкарнації ідеї Кейнса про нераціональний "тваринний дух" учасників економічного процесу, стадну поведінку інвесторів, необхідність активного антициклічного регулювання, тощо.

Незважаючи на це, основний кістяк академічної еліти США досі залишається прихильником ідей неокласиків, а провідні американські економічні діячі недарма здобували освіту на основі елегантних математично вивірених теорій Лукаса та його колег.

Беззаперечним фактом лишається те, що Лукас посів важливе місце в історії економічної думки та економічного регулювання, в яку сторону вони не розвивалися б у майбутньому.

На критиці чи захисті його досліджень у галузі макроекономіки, інвестиційної теорії, фінансової економіки, монетарної теорії чи міжнародних фінансів зростатиме не одне покоління вчених.

Досьє лауреата

Роберт Лукас народився 1937 року в місті Якіма, штат Вашингтон, США. Отримав науковий ступінь PhD з економіки університету Чикаго в 1964 році. Викладав економіку на посаді професора в університетах Карнегі-Меллона та Чикаго.

Був президентом Економетричного товариства та Американської економічної асоціації. Фахівець з питань макроекономіки, економетричного аналізу і теорії раціональних очікувань.

Сторінка

Науковці про Лукаса: Ілля Файбісович, Кевін Гувер



Коментарі

Додати коментар


ГОЛОВНЕ на 14 грудня 2017, :12

Грабувати, охороняти чи торгувати?

Загрузка...

Тест-драйв

закрити
E-mail
Пароль
Також, ви можете авторизуватись через Facebook Facebook login

Якщо ви не зареєстровані, пройдіть цю просту процедуру.