Мічені Нобелем-1991: неординарний економіст Рональд Коуз

Роман Корнилюк, для РЕ

2 вересня у віці 102 роки відійшов у вічність Рональд Коуз - лауреат премії імені Нобеля з економіки 1991 року "за відкриття та уточнення значення транзакційних витрат і прав власності для інституційної структури та функціонування економіки".

За своє довге життя Коуз зумів не тільки запалити іскру кардинальної революції в історії економічної думки, а й дочекатися її розквіту і загального визнання.

Коуза вважають батьком неоінституціоналізму, першим дослідником впливу транзакційних витрат на економіку, вченим, котрий боровся за "реальний" погляд на економіку, не затьмарений далекими від життя абстрактними конструкціями.

Професор Річард Епштейн відзначав особливий коузіанський тип світогляду, порівнюючи його за масштабом зі спадком геніальних британських філософів Гоббса, Локка та Юма.

Професор Девід Хендерсон називає Коуза найбільш незвичайним економістом 20 століття: "за свою 75 річну кар’єру він написав всього лише близько десятка відомих наукових статей, в яких є мало або взагалі немає математики. Проте його вплив на науку був фундаментальним".

"Реальна економіка" продовжує рух редакційного потягу, що рухається до 1969 року, коли був названий перший лауреат найпрестижнішої галузевої відзнаки – Нобелевської премії з економіки. Минулого разу ми розповідали про видатного ігрового теоретика Джона Неша.

Цього разу на редакційному календарі – 1991 рік, коли відзнаку отримав британець Рональд Коуз.

Сфера наукових інтересів

Коуз народився у передмісті Лондону у сім’ї простого телеграфіста. З дитинства Рональд цікавився науками і відзначався глибиною мислення, але йому не подобалась математика.

Цей момент з біографії сильно вирізняє його серед решти лауреатів з економіки останніх 20 років.

Майбутній вчений спершу здобув "комерційну" освіту у Лондонській Школі Економіки (LSE). Хоча фах менеджера середньої ланки не надто підходив Рональду, навчання допомогло йому на останньому курсі у 1932 році потрапити до США.

Цей рік за океаном Коуз присвятив дослідженню автомобільної промисловості, що вивело його на ключове питання: чому частина робіт виконується всередині фірм "Форд" чи "Дженерал Моторс", а частина товарів і послуг закуповується на відкритому ринку?

Свою відповідь на дане питання в узагальненому відповіді Коуз вперше презентував у 21 річному віці під час лекції в Данді. Запропонована ідея лягла в основу його видатної статті "Природа фірми" 1937 року, що вважається точкою відліку економічної течії неоінституціоналізму.

Економічний мейнстрім опирався на концепцію ідеального ринку, що координується "сам по собі" ціновим механізмом. Протягом 20 століття такі риси ринку як автоматизм, саморганізація та еластичність полюбляли поширювати на всю економічну систему.

Коуз доречно зазначав, що такий погляд на економіку дуже обмежений, оскільки в економічній системі залишаються цілі області, в яких ціни не мають жодного значення під час розподілу ресурсів.

Щоб побачити централізовану і організовану за ієрархією економічну структуру не треба було вирушати до СРСР: будь-яка приватна фірма є прикладом слабкості автоматичного цінового механізму при розподілі ресурсів.

Причиною існування фірм Рональд Коуз назвав високі транзакційні витрати.

Відкривши однією 20-сторінковою статтею нове поле для економічних досліджень, Коуз спочатку не сприймався серйозно науковою спільнотою. Довгий час пропрацювавши простим викладачем у США та Європі, а у воєнний період у військовому статистичному відділі, Рональд отримує науковий ступінь лише після 40-річчя.

У 1951 році вчений остаточно мігрує до США, де йому судилося повністю розкрити свій неординарний талант. Професори Чиказького університету зацікавилися його статтею про майнові права на радіочастоти.

Спершу майбутні нобелівські лауреати Мілтон Фрідман і Джордж Стіглер були скептично налаштовані до пропозицій Коуза продавати радіочастоти на ринкових принципах без директивних вказівок уповноваженого регулятора FCC, але після 2-годинної дискусії їм прийшлося погодитись із аргументами свого візаві.

На прохання колег, Коуз у 1960 році публікує другу визначну статтю "Проблема соціальних витрат", у якій кристалізує вчення про важливість транзакційних витрат, прав власності та інституційних факторів для економіки.

У 60-х роках Джордж Стіглер почав всіляко популяризувати ідеї Коуза, надавши їм нового звучання, витриманого в форматі тогочасних стандартів економічної науки. Останній з 1964 по 1982 рік був редактором заснованого Стіглером журналу Journal of Law and Economics.

До речі, працюючи в Університеті Чикаго, Коуз викладав не на економічному факультеті, а на юридичному, оскільки скептично ставився до напрямку, в якому рухалась світова економічна наука: у бік математизації без врахування уроків соціології, історії та права.

Після виходу на пенсію Рональд Коуз частенько скаржився, що його ідеї невірно сприймаються вченими і використовуються у багатьох недоречних контекстах.

Природа фірми

Коуз прагнув дізнатися, чому існують фірми в умовах ринку, якщо є ефективний ціновий механізм прийняття економічних рішень.

Наприклад, в умовах ринку рішення про нарощування продажів металу приймаються під впливом динаміки цін - як тільки вони зростають, продавці збільшують пропозицію бажаного покупцями товару, і навпаки: при падінні цін виникає стимул до згортання виробництва.

Так діє "невидима рука" ринку, описана ще Адамом Смітом.

Однак всередині самого металургійного заводу на зміну невидимій руці цінового механізму приходить цілком видимий "килимок", на якому підлеглі отримують накази від керівництва.

Економічні рішення всередині корпорації, такі як перехід працівника з одного відділу в інший, приймаються під впливом далеко не цінових факторів, оскільки рівень заробітної плати та трудовий договір стимулює не так ефективно, як неформальні ієрархічні відносини в колективі.

З цієї точки зору, будь-яка фірма схожа на централізовану планову економіку Радянського Союзу в мініатюрі: стратегічні дії визначаються в "політбюро" - раді директорів, замість контрактів - розпорядження, замість економічної доцільності - субординація, замість сил попиту і пропозиції - сили батога і пряника.

На ринку напрямки руху економічних благ визначаються цінами, натомість всередині фірми виробництвом керує підприємець-директор-координатор.

Що ж є причиною такої радикальної зміни механізму розподілу: з автоматичного на "ручний"?

Рональд Коуз був першим, хто насмілився не тільки протиставити фірму ринкові, а й пояснити чому приватні компанії - основи основ ринкового капіталістичного устрою - бувають більш ефективними у своїй неофеодальній побудові, ніж саморегулівний ринковий механізм.

Відповідь Коуза на перший погляд видається настільки ж простою, як і саме запитання про природу фірми: інколи створити фірму буває дешевше, ніж укладати масу угод на ринку, що потребують значних транзакційних витрат.

Пошук виробником підходящих продавців ресурсу, необхідність постійного підписання короткотермінових контрактів, моніторинг за виконанням зобов’язань укладених договорів інколи буває настільки витратним, що виникає потреба у нових, неринкових формах взаємодії.

Так виникає фірма - централізована структура, в рамках якої концентруються майнові права різних зацікавлених сторін.

Аналогічно з’являється держава, котру Коуз називає "супер-фірмою", оскільки вона також перерозподіляє ресурси на принципах нецінової координації і здатна чинити вплив на решту ринків та компаній в економічній системі.

Проблема соціальних витрат

Коуз вперше звернув увагу на існування і велике значення витрат, які повинні сплачувати люди, взаємодіючи у рамках ринку та фірм. Транзакційні витрати згодом лягли в основу концепцій цілої плеяди нобелівських лауреатів: Елінор Остром, Олівера Вільмсона, Леоніда Гурвіча, Пітера Даймонда, Джорджа Стіглера.

В залежності від того, наскільки високими є транзакційні витрати в рамках різних форм взаємодії - ринку, фірми чи держави, варто обирати найдешевший спосіб взаємодії. Правильний вибір організаційного механізму зменшить витрати на кооперацію, тим самим збільшивши виграші всіх сторін.

У статті "Проблема соціальних витрат", Коуз пояснює свою теорію на прикладі фабрики, побічним наслідком роботи якої є постійний шум, котрий шкодить бізнесу лікаря, який живе поблизу і веде приватну практику.

Зазвичай робота таких підприємств підлягає державному регулюванню, котре, на думку Коуза, в даному конкретному випадку неефективне з точки зору інтересів як лікаря, так і самого заводу. Адже ніяке додаткове оподаткування, не зменшить втрат лікаря від зниження попиту з боку клієнтів, а видатки на судовий процес можуть не окупитися.

Закрити завод - теж не вихід, оскільки втрати від зупинки виробництва будуть незрівнянно вищі за виграш лікаря в умовах тиші.

Рональд Коуз у таких випадках пропонує замінювати регуляторну форму організації відносин ринковою, шляхом точного вимірювання рівня втрат лікаря від діяльності фабрики через оцінку його майнових прав і компенсації заводом суми втрат безпосередньо лікареві, яка буде набагато нижчою за чистий дохід заводу.

Таким чином, Коуз доводить: якщо транзакційні витрати можливо знизити, то пряме державне регулювання варто замінювати на прямий торг між фірмами та фізичними особами без використання прямого державного регулювання, судових процесів, оподаткування чи примусу.

З іншого боку, якщо навколо проживає забагато лікарів, то транзакційні витрати на виплату компенсацій можуть з’їсти увесь прибуток фабрики, це означатиме, що для мінімізації транзакційних витрат краще обрати неринковий механізм кооперації, який забезпечив би інтереси усіх сторін.

Цю концепцію використав у своїх працях Джордж Стіглер, сформулювавши "Теорему Коуза". Суть теореми можна виразити у фразі "якщо транзакційні витрати дорівнюють нулю, то немає потреби у державному втручанні".

Коуз був не дуже у захваті від такої ідеї.

"Це взагалі не моя робота. Джордж Стіглер, який є дуже хорошою людиною, хотів зробити мені комплімент. Так він винайшов теорему Коуза, але назвав її теоремою Коуза, а не теоремою Стіглера. Мені вона не подобається через те, що передбачає існування системи, в якій транзакційні витрати дорівнюють нулю. А так насправді не буває. Тому це чисто теоретичне положення. Мені не подобається таке".

Маяки в "економіці шкільної дошки"

Рональд Коуз дуже скептично ставився до невиправданих припущень в економічній науці, що надто спрощують реалії життя.

Далеке від дійсності вчення він називав "економікою на шкільній дошці" ( "blackboard economics"): "Економісти присвятили себе вивченню уявних систем, і вони не розрізняють уявні системи та реальний світ... Весь престиж іде до людей, які видають найбільш абстрактні висновки про економічну систему, якої не існує".

У своїй останній статті для Harward Business Review, 101-літній Рональд Коуз писав: "У 20-му столітті, коли економіка кристалізувалась у професію, економісти змогли дозволити собі писати виключно один для одного".

Професор із сумом зазначив, що так було не завжди: "у 18 столітті праці Адама Сміта читали бізнесмени в цілком практичних цілях, навіть на початку 20 століття Альфред Маршалл визначав економіку як "вчення про багатство та галузь науки про людину".

Нобелівський лауреат вважав, що інструменти, котрі використовуються економістами для аналізу фірм занадто абстрактні і неоднозначні, щоб стати інструкцією для підприємців і менеджерів в їхній постійній боротьбі за пропозицію інноваційних продуктів споживачам та нижчі витрати.

Наприклад, у статті "Маяки в економіці" 1974 року Коуз підмітив, що не зовсім доречно обґрунтовувати державне втручання в економіку існуванням загальних благ, такі як морські маяки.

Навіть сьогодні в українських підручниках з економіки можна знайти скопійовану шаблонну фразу про те, що тільки держава здатна фінансувати діяльність маяків, котрі потрібні усім кораблям, але не зрозуміло хто і як саме має за них платити.

Рональд Коуз на історичному прикладі доводить, що маяки можуть перебувати у приватній власності, а оплачувати їхнє функціонування здатні усі судна, що заходять в порт, як це було у Британії в 19 столітті. Державний бюджет від цього тільки виграє.

Проте суть меседжу Коуза не в маяках. Вчений застерігає нас бездумно використовувати теоретичні конструкції типу концепції "безбілетного пасажира", котрі засліплюють очі найкращим економістам і підростаючому поколінню, штучно обмежуючи периметром "шкільної дошки" вибір усіх можливих ефективних варіантів, якими багате реальне життя.

Останню свою книгу "Як Китай став капіталістом" нобелівський лауреат написав у 101-річному віці у співавторстві із колишнім студентом, професором Нінг Ванг. Вибір теми не випадковий, адже в самій Піднебесній Коуз вважається ледь не більш значимим економістом, ніж Кейнс.

Оцінюючи 35-річний період трансформації економіки Китаю, професор Коуз пише: "Історія Китаю є квінтесенцією того, що Адам Фергюсон називає "продуктом людської діяльності, але не дизайну".

Китайська приказка пояснює це більш поетично: "Квіти, посаджені навмисне, не цвітуть; за вербу ніхто не піклується, а вона росте в затінку великих дерев".

Впровадження результатів досліджень

Однією з особливостей робіт Коуза є те, що в жодній із них він не надав чітких пропозицій щодо правильної економічної політики. Проте він чітко обґрунтовував чого робити точно не варто.

Вчені та регулятори, діючи на основі концепцій Коуза, зуміли перетворити його фундаментальні висновки та застереження у цілком практичні структурні зміни в економічному житті.

Так, у 1959 році Коуз запропонував Федеральній Комісії з питань Комунікацій (FCC) замінити усталену практику "ручного" розподілу радіочастот між новими станціями на автоматичний ціновий механізм ринкових торгів.

Він доводив, що тогочасна ситуація в американській радіо-індустрії, нічим суттєво не відрізняється від випадку, за якого державна комісія визначала би всіх, хто має право публікувати газети і журнали в кожному місті та селі Сполучених Штатів.

Проте Верховний суд США відхиляв ідею запуску ринку радіочастот, аргументуючи державне втручання тим, що хвилі є обмеженим і рідкісним ресурсом.

Рональд Коуз заперечував дану логіку простим прикладом: "Незважаючи на всі зусилля арт-дилерів, кількість картин Рембрандта, існуючих в даний момент часу, також обмежена, однак навіть ці рідкісні картини, як правило, виставляються на аукціоні... Відтак, розподіл таких ресурсів має визначатися силами попиту і пропозиції, а не рішеннями уряду".

Через 30 років час підтвердив правильність коузіанського підходу: від початку 1990-х FCC надала можливість оренди спектру радіочастот заявникам з найвищою ціною в ході аукціону.

Переконання Коуза, що життя більш складне за теорію, мало значний вплив на розвиток торгівлі квотами.

Нобелівський лауреат ще в середині минулого століття доводив, що прозора і зрозуміла система купівлі-продажу майнових прав, тому числі права на забруднення, є значно ефективнішим рішенням екологічної проблеми, ніж судові заборони чи додаткове оподаткування.

Прямим наслідком інсайту Рональда Коуза стала поява торгівлі правами на викиди, що допомогла подолати проблему кислотних дощів в Америці.

Завершити розповідь про нобелівського лауреата 1991 року можна словами Майкла Шилла, декана University of Chicago Law School.

"Рональд Коуз досягнув того, що для більшості вчених лишається тільки мрією - безсмертя. Його наукова праця докорінно змінила правовий підхід до вирішення питань про те, коли і як держава повинна втручатися в економіку, а коли і як потрібно застосовувати приватні контракти. Його праці як ніколи актуальні для багатьох дискусій, які ми ведемо сьогодні".

Досьє лауреата

Рональд Коуз народився 1910 року у Віллесдені, передмісті Лондона. Здобув освіту в Лондонській школі економіки (LSE). Викладав економіку в Ліверпульському університеті, LSE, американських університетах Буффало, Вірджинії, Чикаго. Отримав науковий ступінь PhD з економіки в LSE в 1951 році. Фахівець з питань інституціоналізму, соціальної економіки і теорії ринків та фірм.

Сторінка

Науковці про Коуза: Девід Хендерсон, Річард Епштейн, Михайло Довбенко, В’ячеслав Ковальчук



Коментарі

Додати коментар


ГОЛОВНЕ на 22 вересня 2017, 17:05

Грабувати, охороняти чи торгувати?

Загрузка...

Тест-драйв

закрити
E-mail
Пароль
Також, ви можете авторизуватись через Facebook Facebook login

Якщо ви не зареєстровані, пройдіть цю просту процедуру.