Мічені Нобелем-1999: творець євро Роберт Манделл

Роман Корнилюк, для РЕ

"Реальна економіка" продовжує рухатися до 1969 року, коли був названий перший лауреат Нобелівської премії з економіки - найпрестижнішої галузевої відзнаки, заснованої на честь 300-річчя Банку Швеції.

В травні "РЕ" розповідала про володарів нагороди 2000 року. У 1999 році премію отримав канадський економіст Роберт Манделл "за аналіз монетарної і фіскальної політики за різних режимів валютного курсу та аналіз оптимальних валютних зон".

Дослідження Манделла в царині міжнародної економіки та макроекономічного регулювання, розпочаті в 1950-х роках, випередивши час, стали фундаментом для сучасного розуміння ефективної державної політики в умовах глобалізації.

Вчені та журналісти з огляду на суттєву науково-практичну значущість досліджень називають Манделла креативним гігантом, гуру валютного ринку і навіть батьком євро.

Сфера наукових інтересів

Нобелівський лауреат народився і здобув першу вищу освіту в Канаді. Згодом він навчався в провідних американських вузах. Оскільки між країною кленового листя і Сполученими Штатами здавна існували тісні економічні зв'язки, молодий учений особливо зацікавився міжнародним рухом товарів та факторів виробництва.

Важливим здобутком науковця став прогноз посилення економічної взаємодії між різними державами та масового переходу до плаваючих валютних курсів. Завдяки сильній науковій інтуїції учений вдосконалив тогочасні моделі, які часто базувалися на застарілому припущенні про замкнутість національних економік.

Дослідження Манделла вивели сферу міжнародної економіки на новий рівень. Вони допомогли обґрунтувати оптимальний набір інструментів економічного регулювання залежно від місця держави на світових ринках, а також кількісно прорахувати ефекти від тих чи інших політичних рішень за певних зовнішньоекономічних умов.

Значну роль в практичній спрямованості робіт вченого відіграв його досвід роботи в МВФ, де він працював економістом протягом 1961-1966 років. Науковцю випала нагода зсередини спостерігати занепад старої міжнародної валютної системи.

Повоєнна Бреттон-Вудська система фіксованих валютних курсів доживала останні дні. Усі національні валюти були прив'язані до курсу долара, який був єдиним платіжним засобом, конвертованим у золото.

Емісія доларів призвела до масового відпливу золота з ФРС. Частка США у світовому золотому резерві протягом 1948-1971 років впала з 70% до 30%.

Після відмови США у 1971 році від фіксованої ціни на золото - 35 доларів за унцію - Бреттон-Вудська система фіксованих валютних курсів розпалася, і світові валюти пішли у вільне плавання. Тоді особливої ваги набули роботи Манделла про плаваючі валютні курси, які він написав за десять років до зміни світової валютної системи.

Ще в 1961 році Манделл пропонував відпустити ціну золота і проводити жорстку монетарну політику для зміцнення реальної вартості долара та подолання дефіциту платіжного балансу. Однак тоді поради молодого вченого були надто революційними, щоб знайти відгук у колі американських урядовців.

У 1966 році Манделл сфокусувався на академічній діяльності, працював в Чиказькому та Колумбійському університеті, залишаючись консультантом міжнародних та урядових структур. Пізніше на основі його розробок втілювалася в життя економічна політика Рональда Рейгана та створювалася єдина європейська валюта - євро.

Нобелівський лауреат уміло поєднує насичений робочий графік, заповнений міжнародними лекціями, телевізійними виступами та консалтинговою діяльністю, із спокійними хобі на кшталт історії, філософії чи живопису. Цьому допомагає добре розвинуте почуття гумору, яким вчений славиться серед студентів і колег.

Після отримання премії Манделл оголосив, що більшість гонорару, який становив 975 тисяч доларів, він направить на реставрацію свого італійського замку 12 століття в Сієні. Вчений купив його у 1969 році за 20 тисяч доларів, спрогнозувавши глобальне знецінення долара за два роки до розриву його фіксованого зв'язку із золотом.

У "Палаццо Манделл" професор щорічно організовує наукові конференції за участю представників старої і нової міжнародної фінансової еліти.

Суть вчення

Роберт Манделл розпочав дослідження з вивчення особливостей транскордонного руху товарів, праці і капіталу.

У статті від 1957 року "Міжнародна торгівля і мобільність факторів виробництва" вчений доводить, що збільшення числа бар'єрів для торгівлі стимулює переміщення факторів виробництва, а посилення обмежень на рух факторів - капітальних чи трудових ресурсів - навпаки, сприяє розвитку торгівлі.

Прикладів взаємозв'язку між переміщенням товарів і факторів виробництва напрочуд багато. Варто лише згадати, як торгівельні бар'єри ЄС щодо українського металу свого часу призвели до купівлі "Індустріальним союзом Донбасу" найбільшого металургійного заводу в Польщі "Гута Ченстохова". Це дозволило металургійному холдингу проникнути на закритий європейський ринок.

Неоліберал Манделл застерігає від використання його висновків як аргументу на користь протекціонізму. Так, ввівши тариф на торгівлю, країна може залучити додаткові обсяги іноземного капіталу у прибуткові галузі.

Однак вчений попереджає: хоча такі протекціоністські заходи допомагають виграти у вузькій сфері, вони можуть призвести до економічних втрат у ширшому контексті.

Від дефіциту капітальних ресурсів, який виникає внаслідок введення тарифів, виграють передусім капіталісти через зростання рентабельності капіталу. У той час національний дохід і рівень зарплати знижуються, особливо в галузях, що недоотримують необхідні капітальні ресурси.

Модель Манделла-Тобіна і теорія інфляції

Манделл не оминув увагою роль інфляції в міжнародній економіці. Всупереч поширеним теоріям Ірвінга Фішера та Абби Лернера, вчений стверджував, що підвищення очікуваного рівня інфляції може бути причиною зростання економіки.

Інфляційні очікування за умов фіксованого курсу сприяють приходу інвесторів, які надіються заробити на зростанні рентабельності альтернативних грошам активів.

Знецінення грошей змушує вкладати їх у бізнес. Приплив іноземного капіталу та активність національних інвесторів, в свою чергу, здатні стимулювати подальші обсяги випуску, а отже, економічне зростання.

Даний економічний парадокс був названий ефектом Манделла-Тобіна, бо Джеймс Тобін одночасно з Робертом Манделлом зумів виявити перевищення позитивних наслідків зростання економічної активності над негативними, викликаними високими темпами інфляції.

Дію цього ефекту можна було простежити і в Україні, де високі темпи інфляції та високі кредитні ставки стимулювали прихід іноземних банків, які платили своїм європейським вкладникам 3-5%, кредитуючи українців більш ніж за 20%.

Звісно, ризики теж враховувалися, однак висока маржа має здатність знижувати чутливість до потенційних економічних загроз. Протягом 2005-2008 років кредитний бум сприяв активному економічному зростанню України, доки не прийшла криза.

В короткостроковому періоді ефект Манделла-Тобіна відіграє значну роль, однак у довгостроковому він доволі суперечливий.

До речі, сам Манделл у пізніших працях виступає противником надмірної інфляції, зауважуючи, що рівні інфляції мирного часу у США були вищими за показники аналогічних періодів під час першої і другої світових воєн.

Модель Манделла-Флемінга і "неможлива тріада"

У 1962 році Манделл опублікував статтю "Змінність капіталу і стабілізаційна політика в умовах фіксованих та плаваючих обмінних курсів", у якій було розкрито механізм регулювання малих національних економік з високою мобільністю капіталу.

Суть механізму в тому, що при плаваючому валютному курсі ефективною є монетарна, грошово-кредитна, політика, а при фіксованому - фіскальна, бюджетно-податкова. Наприклад, зниження відсоткових ставок у відкритій економіці з гнучким валютним курсом призводить до девальвації грошової одиниці.

Внаслідок знецінення національної валюти дешевшає експорт країни на міжнародному ринку, зростає обсяг чистого експорту, активізується економічне зростання, відсоткові ставки знову підвищуються до рівноважного стану, економіка відновлюється.

Манделл приходить до висновку, що за умов плаваючого валютного курсу монетарна політика, що проявляється в регулюванні рівня відсоткових ставок, може стати потужним інструментом впливу на обсяги випуску продукції, яку можна збувати через експортний канал. При цьому фіскальна політика є неефективною.

Так, ріст державних витрат спричиняє підвищення попиту на гроші, а отже, зростання ставок. Як наслідок - приплив закордонного капіталу зміцнює курс валюти до рівня, коли зниження експорту зводить нанівець весь ефект від проведення держвитрат.

При фіксованому валютному курсі фіскальна політика, навпаки, стає ефективнішою, бо не змінює обсягів чистого експорту. Нині схожа ситуація спостерігається у Китаї, де курс юаня є настільки регульованим, що його можна вважати фіксованим.

Це дозволяє уряду підтримувати економічний ріст шляхом масштабних державних інвестицій, які за умов плаваючого курсу не принесли б відчутного ефекту, бо зміцнення курсу юаня викликало б подорожчання китайських товарів і втрату існуючих позицій на світовому ринку.

Манделл і його шеф з МВФ Маркус Флемінг формалізували ці логічні міркування у математичній моделі, названій на їх честь. Вона передбачає низку припущень, бо її висновки справедливі для малої відкритої економіки з вільним транскордонним рухом капіталу, яка не здатна впливати на світовий фінансовий ринок.

Ключова теза моделі Манделла-Флемінга полягає у тому, що за умов фіксованого валютного курсу країна не може проводити незалежну монетарну політику. Якщо ж таке грошово-кредитне регулювання і відбувається, валютний курс не може залишатися фіксованим протягом довгострокового періоду.

З моделі випливає існування "неможливої тріади" макроекономічного регулювання, яку ще називають несумісною трійкою або трилемою Манделла: вільний транскордонний рух капіталу, фіксований валютний курс, незалежна монетарна політика. В довгостроковому періоді неможливо досягнути усіх трьох цілей одночасно.

У країні з відкритим капітальним рахунком платіжного балансу державна політика може орієнтуватися лише на зовнішню ціль - керований валютний курс або на внутрішню - регульований рівень цін, але не на обидві цілі одночасно.

Нині трилема Манделла перетворилася на стандартний спосіб мислення більшості економістів. Її висновки та аргументи широко застосовуються в регуляторній практиці.

Оптимальні валютні зони і поява євро

Іншим великим здобутком Манделла стала теорія про оптимальні валютні зони, що в 1960-х роках виглядало науковою фантастикою.

Однак майбутній нобелівський лауреат наполягав: якщо адміністративні регіони однієї держави використовують однакову валюту, то кілька держав можуть робити те саме. Теорія Манделла була втілена в життя у 1999 році з введенням євро.

У статті "Теорія оптимальної валютної зони" від 1961 року Манделл писав, що валютна зона - це географічна область з єдиною або кількома валютами, курси яких незмінно зафіксовані між собою і змінюються синхронно щодо валют решти світу.

В країнах валютної зони витрати, пов'язані з відмовою від валютного курсу як інструменту регулювання, компенсуються вигодою від введення спільної валюти.

Важливі плюси єдиної грошової одиниці - зниження інформаційних та трансакційних витрат на обмін валют і відсутність девальваційних ризиків в рамках країн валютної зони, що сприяє стабільному зростанню товарообороту.

Конфігурація сил основних валют світу за Бреттон-Вудської системи, 1967 рік, Манделл

Конфігурація сил в міжнародній грошовій системі, 2011 рік, Манделл

Вчений також окреслив проблеми, з якими можуть стикатись країни, об'єднані у валютну зону. Ключова проблема полягає у недостатній мобільності робочої сили, що перешкоджає вільному переміщенню праці як фактора виробництва з депресивних країн у більш розвинуті для усунення макроекономічного дисбалансу.

Як наслідок, посилюються нерівномірності економічного розвитку країн, що може призвести до розпаду валютної зони. Оптимальність валютної зони виявляється у здатності її членів підтримувати стан внутрішньої та зовнішньої економічної рівноваги.

Сучасні країни єврозони якраз проходять тест на оптимальність. Від вирішення проблем Греції, Ірландії та Іспанії залежить майбутнє єдиної європейської валюти.

Впровадження результатів досліджень

Нобелівський лауреат 1999 року, крім побудови теоретичного фундаменту неолібералізму, зумів втілити чимало своїх ідей на практиці.

У 1972-1973 роках Манделл входив в експертну групу з підготовки економічного і валютного союзу в Європі, де підготував один з перших планів запровадження євро.

У 1964-1978 роках він брав активну участь в роботі дослідницької групи з міжнародної валютної реформи, а в 1971-1987 роках - очолював регулярні конференції з міжнародної валютної реформи в Санта-Коломбо.

Значну роль лауреат відіграв у внутрішній економічній політиці США 1970-1980 років. Він був ідеологом мікс-політики, яка полягала в одночасному зниженні податків та проведенні жорсткого грошово-кредитного регулювання. На ідеях Манделла побудував свій економічний курс президент США Рональд Рейган.

Однак не всі ініціативи Манделла були реалізовані. Так, не увінчалися успіхом намагання комісії з питань оцінки можливостей повернення США до золотого стандарту, яка була ініційована Рейганом і очолена Манделлом.

Нині лауреата особливо шанують в Китаї, де він став почесним професором 30 університетів і своїм коштом видав шеститомний збірник праць китайською.

Манделл виступає проти тиску США провести ревальвацію юаня, стверджуючи, що цей крок загальмує зростання економіки Піднебесної і призведе до припливу спекулятивного капіталу. Разом з тим, вчений не вірить у швидке утвердження юаня в рангу світової резервної валюти доти, доки він не стане повністю конвертованим.

Манделл просуває ідею фіксації курсу євро-долар в широкому коридорі 1,2-1,4 з наступним його звуженням. На думку вченого, узгоджені інтервенції ФРС і ЄЦБ дозволять уникнути раптових і небажаних коливань курсу головних світових валют.

Це сприятиме утвердженню цілісної міжнародної валютної системи, усуне загрозу переоцінки зовнішніх боргів країн світу внаслідок різких курсових коливань та послабить волатильність євродоларових резервів у країнах, що розвиваються.

Науковець переконаний, що глобальна економіка потребує глобальної валюти, адже "нема поганого руху капіталу - є лиш погана міжнародна валютна система". Тому в разі успіху своєї ініціативи професор Манделл рекомендує організувати під егідою МВФ випуск нової світової валюти Intor на основі валютного кошика з долара, євро та юаня.

Чи реалізуються фантастичні задуми валютного інтегратора цього разу, покаже час.

Досьє лауреата

Роберт Манделл народився 1932 року в Кінгстоні, провінція Онтаріо, Канада.

Після навчання в університеті Британської Колумбії проходив аспірантуру в Вашингтонському університеті, Массачусетському технологічному інституті та Лондонській школі економіки.

Захистивши дисертацію на тему міжнародного руху капіталів, викладав у Стендфорді та Чикаго, а з 1974 року працює у Колумбійському університеті Нью-Йорка.

Консультував МВФ, ООН, Світовий банк, ЄС, ФРС, уряди Латинської Америки та Канади. Знаний фахівець з міжнародної економіки та валютного регулювання.

Нобелівська лекція

Сайт

Науковці про Манделла: Михайло Довбенко, Віктор Козюк, Павло Кухта



Коментарі

Додати коментар


ГОЛОВНЕ на 14 грудня 2017, :05

Грабувати, охороняти чи торгувати?

Загрузка...

Тест-драйв

закрити
E-mail
Пароль
Також, ви можете авторизуватись через Facebook Facebook login

Якщо ви не зареєстровані, пройдіть цю просту процедуру.