"Миска спагеті" для Європи

Кемаль Дарвіш, Project Syndicate

"Європейська" промова британського прем'єра Девіда Камерона, з якою він виступив 23 січня в Давосі, була сильною, відшліфованою, містила чітке бачення і була добре аргументованою.

І, в принципі, він зазначив три правильні речі. Проте втілити його аргументи в життя - це майже непосильний виклик.

По-перше, Камерон правий в тому, що звернув увагу на необхідність оновлення популярності Європейського союзу.

Відсоток європейців, які вважають, що ЄС - "це добре", стабільно падає.

Демократії вимагають реальних дискусій. Втім, значна кількість дискусій на тему майбутнього Європи і єврозони відбуваються виключно в технократичних декораціях, коли більшість громадян не зовсім розуміє, що відбувається. Не говорячи вже про те, що вони втратили зв'язок з політиками.

Можна сперечатися на тему того, чи є референдум найкращим способом опитати людей, але запитати все-таки треба.

Як сказав Камерон: "Існує прірва між ЄС і його громадянами, яка зростає з кожним роком і демонструє втрату демократії, що особливо відчутно у Британії".

Прийняти цей політичний виклик - набагато краще, ніж намагатися уникнути дискусії.

По-друге, Камерон правий у тому, що Європейський союз після кризи єврозони зміниться до непізнаваності через заходи, необхідні для збереження зони єдиної валюти".

Він не заперечив того, що єврозоні потрібна більша інтеграція, але справедливо зауважив, що необхідний ступінь політичної інтеграції знаходиться за межами комфорту британців та громадян інших країн ЄС.

Нарешті, Камерон зазначив, що ЄС не має зациклюватися на самому собі. Натомість, треба розвивати економіку і бути готовими до конкурентоспроможності, в тому числі з боку країн, чия економіка розвивається.

У своїй промові він вказав на слабкість багатьох країн-членів ЄС, в той час, як, скажімо, Німеччина та північні країни відносно добре почувають себе на світовому ринку.

Камерон як консерватор звинувачує у слабкості економіки роздутих урядів і надмірне регулювання. Хоча деякі північні країни з потужними гілками влади і значним фінансовим регулюванням знаходяться в кращій формі, ніж Велика Британія, яка позбавлена і того і іншого.

Однак він правий у тому, що потрібно розпочинати дискусію на тему економічних показників, і що Європу потрібно реформувати таким чином, щоб покращити її майбутні перспективи на світовому ринку.

Для консерваторів типово вимагати меншого втручання уряду і більше вірити у вільні ринки, так само, як для соціальних демократів і "зелених" типово прагнути до соціальної політики, яка б скоротила нерівність в доходах і дбала про соціум.

Дискусія про конкурентоспроможність, дійсно, має стати частиною дискусії про європейське відновлення. Утім погляди Камерона на майбутнє Європи важко втілити у життя.

Він уявляє собі Європу у якості "меню", принаймні для тих, хто знаходиться поза межами єврозони. Йому подобається ідея для Британії та інших країн ЄС, що не входять до єврозони, обирати для себе ті чи інші опції співробітництва з ЄС, які підходять найкраще і коштують дешевше.

За такого підходу треба подумати, які функції матимуть Європейська комісія, Європейський парламент і Рада міністрів.

Чи для кожної країни із спеціальними угодами з ЄС будуть свої інституції? Скажімо, Комісія єврозони і Швеції або Комісія єврозони і Великої Британії.

Європейський парламент ділити так само? Чи матиме Європейська рада різноманітні умови вступу? Скільки буде тимчасових та постійних посад? Як сприймуть мешканці Європи, які і так вже заплутались у структурах управління Європою, нову структуру, що нагадує "миску із спагеті"?

Водночас Камерон розуміє, що не всі члени ЄС захочуть більшої інтеграції. Щоб ЄС не звузилась, потрібна більша гнучкість. Британське членство важливе для багатьох у Європі.

Одним зі способів подолання дилеми може бути створення такої інституційної моделі, в якій би були присутні два типи країн в межах ЄС і єдиного ринку: ті, хто перебуває у єврозоні, і ті, що мають національні валюти.

Для цього потрібні дві інституції: для єврозони і для країн за межами єврозони, хоча вони можуть і перетинатися. Хоча це вже у певній формі існує.

Наприклад, згадайте Екофін для ЄС і Єврогрупу міністрів фінансів для єврозони. Щось подібне можна зробити і з Європарламентом тощо. Буде непросто, але це реально. Потрібна лише дискусія.

Нова європейська угода не розгорне перед країнами-кандидатами меню, але надасть можливість вступу в ту чи іншу групу.

Будуть вироблені чіткі правила і механізми прийняття рішень для кожної групи країн, за які буде голосувати двопалатний Європейський парламент.

Треба попрацювати над багатьма ідеями. Такий підхід надасть Європі шанс залишитися великою і відкритою до співробітництва, з єдиним політично інтегрованих ядром, яке потрібно єврозоні.

Кемаль Дарвіш - колишній міністр економіки Туреччини, колишній керівник програми розвитку ООН і колишній віце-президент Всесвітнього банку. Нині віце-президент Програми глобальної економіки і розвитку в Інституті Брукінгса.

Авторське право: Project Syndicate, "Реальна економіка"

Переклад з англійської: "Реальна економіка"



Коментарі

Додати коментар


Calm47

Выступление Камерона не более как демагогическая предвыборная риторика. Очередная попытка сохранить за Британией "особую" полицию в ЕС. От ее выхода, ЕС много не потеряет, а вот Великобритании это будет стоить дорого. Это очередная попытка затормозить процессы углубления интеграции. Вопрос не в сохранении евро. Без углубления интеграции европа превратится в третьесортную провинцию 21-го века ( http://crisismir.com/analiticheskie-materialy/ekonomika/13-mirovoj-ekonomicheskij-krizis-prichiny-i-posledstviya-quo-vadis.html ). К сожалению в европе очень мало политиков, которые это понимают. Зато много политиканов типа Камерона.

Читайте у розділі

Перспективы мировой экономики во второй половине 2019 — первой половине 2020 года

Відео

Загрузка...

Тест-драйв

закрити
E-mail
Пароль
Також, ви можете авторизуватись через Facebook Facebook login

Якщо ви не зареєстровані, пройдіть цю просту процедуру.