Китай та США: що принесе спільний самміт

The Economist

Барак Обама та Сі Цзіньпін мають шанси дати нове дихання мабуть найважливішим двостороннім відносинам у новому столітті.

Президент Китаю Сі Цзіньпін навряд чи буде цитувати Фукідіда під час зустрічі з його американським колегою Бараком Обамою на самміті в Каліфорнії 7 та 8 червня. Але дух грецького історика буде парити над ранчо Sunnylands, де відбуватиметься зустріч.

Китайські політики були вражені його аргументом, що саме страх спартанців щодо зростаючої могутності Афін зробив війну неминучою.

Їхнє твердження, що Китай хоче "мирного підйому" призначене для заспокоєння таких занепокоєнь в Америці.

Але така хитрість може не спрацювати. Відносини Китаю з Америкою погіршилися в останні роки, що збільшує загрозу конфлікту в Східній Азії.

Рухаючись наверх за допомогою власного економічного успіху та стагнації країн заходу, Китай починає відстоювати свої інтереси в регіоні більш агресивно, змушуючи сусідів повертатися до американської парасольки безпеки.

У відповідь Барак Обама повернувся в бік Азії. За відсутності взаємної довіри, обидві сторони продовжать нарощування військової моці, і така оборонна поведінка може привести до конфлікту.

Президент Китаю правий принаймні в одному. Минулого місяця він попередив Тома Донілона, радника з національної безпеки США, який подав у відставку, що відносини досягли "критичної точки" і тепер необхідно створити "новий тип великодержавних відносин".

Чи є президент Китаю нащадком Мао?

У 1972 році Ричард Діксон та Генрі Кіссінджер здивували світ, полетівши до Китаю, щоб провести переговори з Мао Цзедуном, в ході яких вони погодилися не зважати на відмінності між країнами, для досягнення в майбутньому спільних інтересів.

І хоча з тих пір відбулося багато офіційних зустрічей, лідери обох країн дуже рідко сідали за стіл переговорів у такому ж форматі неформального спілкування, як заплановано цього тижня.

Їм необхідно бути такими ж далекоглядними, як свого часу Ніксон та Мао.

Але світ значно змінився за останні чотири десятиліття, а Китай ще більше. Розвиток технологій та бум споживацтва робить деякі регіони Китаю все більш схожими на Америку.

Особиста тиранія за Мао поступилася більш колективному керівництву Політбюро, і система намагається втримати контроль над суспільством у 21 столітті.

Президент Сі Цзіньпін, чий батько був бойовим товаришем Мао, має більше авторитет, ніж його нудний попередник Ху Цзіньтао. Отримавши владу, він протягом року швидко її зміцнив, почавши наступ на корупцію та багатіїв.

Він все більше говорить про необхідність економічних реформ. Його націоналістичне реноме ще більше зміцнилося після суперечки з Японією щодо безлюдного острова у нейтральних водах між країнами.

Щоб показати зростаючу міць Китаю у міжнародній політиці, Цзіньпін прибув в Каліфорнію після візитів до Мексики, Коста Ріки та Трінідаду і Тобаго. Меседж дуже простий: так само як Америка бажає стати регіональним лідером в Східній Азії, Китай може підняти власний прапор в портах карибського басейну, хоча останнім часом це стосується будь-якого порту по всьому світу.

У певному сенсі нова агресивна зовнішня політика Китаю робить співпрацю двох наддержав ще більш складною. Повірте, Америка сповнена рішучості стримувати Китай та завадити його зростанню.

Натомість, брязкання зброєю Сі Цзіньпіном відображає набагато глибше зростання націоналістичних настроїв в Китайському суспільстві.

Багато американців побоюється, що якщо економіка Китаю перевищить розміри економіки США, і це призведе до швидкого зміцнення Китаю в статусі військової наддержави.

Тим не менше, для обох лідерів зрозуміло, що більше користі можна отримати від співпраці, а не конфліктів. Обама має набагато більше шансів досягти успіхів у конфліктах з Іраном, Північною Кореєю та в боротьбі зі зміною клімату, якщо Америка та Китай діятимуть спільно.

Китайській лідер також розуміє, якщо Америка не буде побоюватися Китаю, він отримає більше свободи в регіоні.

Дух самміту

Лідерам обох країн потрібно розпочати переговори з безпосередніх причин напруженості в китайсько-американських відносинах.

Китайські хакери продовжують спокушатися на інтелектуальну власність, в той час як американські сінофоби експлуатують обмеження на експорт у Китай, введені у 1989 році, після бійні на площі Таньаньмень – сьогодні заборонено експорт товарів, які навіть дуже віддалено нагадають військові, наприклад, сім-картки або гальмівні колодки.

Цзіньпін повинен продемонструвати що він не допускає поширення кіберзлочинності, в той час як Обама має пообіцяти зняти деякі торгівельні обмеження.

Самміт також потрібно використати для планування більшої кількості зустрічей у найближчому майбутньому. Дивно, що лідери двох найбільших світових держав зустрічаються так зрідка.

Не менш дивно, що нинішнє покоління американських лідерів не має справжніх важковаговиків у китайському питанні: Пекін як і раніше частіше схиляється до консультацій з Кіссінджером, ніж будь-хто з адміністрації Обами.

Легко сміятися над ідеєю зустрічей заради самого факту зустрічей. Але їхня регулярність може створити довіру, навіть дружбу, яку лідери зможуть ефективно використовувати під час кризи – і розмови в пізній час за келихом вина можуть принести набагато більше користі, ніж всі дипломати світу.

Цей обов’язок дізнатися один про одного більше має поширюватися і на більш тісну співпрацю з безпеки. Азія є подвір’ям Китаю, але вони хочуть, щоб Америка продовжувала співпрацю.

Це може бути простим обміном люб’язностями. Америка зменшить обсяги продажу зброї до Тайваню в обмін на виведення китайських ракет з узбережжя провінції Фуцзянь.

Китай може активізувати зусилля, щоб зупинити Північну Корею від розробки ядерних ракет в обмін на зобов’язання, у випадку падіння північнокорейского мерзенного режиму, залишати американські війська на території південної Кореї і не переводити їх на кордон з Китаєм.

Існує багато вагомих причин для США, щоб нервувати через зростання нового економічного гіганта, і злитися щодо наростаючої кількості кібер-атак, обструкціонізмом над Сирією и жорсткої поведінки влади відносно власних громадян.

Існує також багато причин і в Китаю бути незадоволеними Америкою: американці були готові демонізувати успішні китайські компанії, такі як Huawei та CNOOC. Але урок історії полягає в тому, що усі сторони програють, якщо законним переживанням дозволити вийти з-під контролю.

Більше 2 тисяч років тому Грецію розшматувало через невдачу Спарти стримувати та керувати зростанням Афін.

Сто років тому Європа постраждала від неспроможності керувати та стримувати зростання Німеччини. Якщо 21 століттю судилося бути більш мирним, ніж 20-му, Америка та Китай повинні навчитися співпрацювати краще.



Коментарі

Додати коментар


Читайте у розділі

Перспективы мировой экономики во второй половине 2019 — первой половине 2020 года

Відео

Загрузка...

Тест-драйв

закрити
E-mail
Пароль
Також, ви можете авторизуватись через Facebook Facebook login

Якщо ви не зареєстровані, пройдіть цю просту процедуру.