Порожня бюджетна угода Європи

Мартін Фельдштейн

Рухома сила європейської економічної політики - "Європейський проект" політичної інтеграції.

Ця мета відображена у нинішньому намаганні ЄС підписати "бюджетну угоду", за якою країни-члени продовжать свою програму із скорочення бюджетів.

На жаль, ця угода може стати черговим прикладам невідповідності економічної реальності політичним примхам створити успішний та "все більш міцний союз".

Плани щодо фіскальної угоди за останні місяці швидко еволюціонували від політично непопулярної "трансферної угоди" до небезпечних планів скорочення бюджету і, нарешті, модифікованої версії існуючого Пакту стабільності і зростання 1997 року.

У підсумку, угода буде підписана пізніше цього року і мало що змінить в економічній ситуації Європи.

Німецький канцлер Ангела Меркель спочатку пропонувала створити трансферну угоду, за якою Німеччина й інші сильні країни єврозони дотували б рік за роком Грецію та інші потерпаючі країни у відповідь на можливість регулювати і контролювати бюджети і податкові бази країн-отримувачів.

Німецький народ відмовився від ідеї постійних грошових трансферів від німецьких платників податків до грецьких, тоді як грецькій владі і народу не сподобалася ідея німецького контролю над бюджетною політикою їхньої країни.

Наступним кроком був фіскальний план, погоджений у Брюсселі в кінці 2011 року, який повністю відмовлявся від ідеї трансферної угоди на користь угоди, за якою кожна країна єврозони балансуватиме свій бюджет.

За цією схемою, фінансовий штраф "автоматично" накладався би на будь-яку країну, яка порушить цю вимогу. З усіма збалансованими бюджетами фіскальні трансфери не знадобилися б.

Але як точно визначити, чи збалансовані бюджети? У своєму листі до офіційних осіб, які займаються погодженням угоди, Йорг Асмуссен, представник ЄЦБ з Німеччини, звернув увагу на те, що збалансований бюджет звучить не більше, ніж "збалансований бюджет".

Навіть якщо країна зіткнулася з дефіцитом бюджету через циклічний спад, викликаний падінням доходів від податків або збільшенням соціальних виплат, вона змушена буде підняти податки або скоротити витрати, щоб відновити баланс бюджету.

Якщо ці пропозиції запровадять, це матиме ефект перетворення маленьких рецесій на значний економічний спад. На щастя, від такого рецепту виходу Європи з депресії швидко відмовилися.

Найбільш ймовірною формою бюджетної угоди зараз виглядає м'який договір, за яким країни будуть "балансувати свої бюджети залежно від бізнес-циклів".

Хоча провал виконання такого договору буде призводити до автоматичних фінансових санкцій, важко уявити, як цей провал буде визначатися у такій, наприклад, країні, як Іспанія.

У якій точці майбутнього від Іспанії, де рівень безробіття перевищує 15%, вимагатимуть підняти податки і скоротити соціальні виплати?

Змусити Іспанію так зробити могла б тільки Європейська комісія, що перетворило б це на політичне рішення, а не просто "технічну вимогу", як обіцяють прихильники угоди.

Якщо це і є суттю бюджетної угоди, яку врешті-решт узгодять, вона матиме непередбачуваний наслідок для поведінки країн єврозони.

Можна передбачити лише одне: угода дозволить політичним лідерам єврозони заявити, що вони створили бюджетний союз, тим самим підштовхнувши Європу до тіснішого політичного союзу, який є їх кінцевою метою.

Однак бюджетний союз, поданий з цієї точки зору, цілком відрізняється від того, як цей термін уявляє більшість людей.

У Штатах, наприклад, центральний уряд збирає близько 20% державного ВВП і виплачує схожу суму. Централізація податків і витрат створює автоматичний стабілізатор для будь-якого регіону, який переживає економічний спад: постраждалі мешканці регіонів відправляють менше грошей до Вашингтона і отримують від нього більше.

Цього нема в єврозоні, де податки і витрати регулюються на національному рівні. Централізований бюджет у США також дозволяє кожному окремому штату мати справу з дійсно збалансованими бюджетами, які іноді корелюються відносно невеликими фондами "чорного дня".

Хоча нинішні політичні процеси у Європі не призведуть до створення сильної бюджетної дисципліни, фінансові ринки, скоріш за все, змусять уряди країн єврозони зменшити свої державні борги і обмежити бюджетні скорочення.

Під час першого десятиріччя існування єдиної валюти віра приватних інвесторів у рівність всіх державних облігацій єврозони залишала відсоткові ставки низькими навіть у периферійних країнах, хоча уряди цих країн мали великі дефіцити і значний рівень боргу.

Інвестори більше не повторять своєї помилки: той, хто обпікся на молоці, дутиме на воду.

Для урядів країн єврозони це означає, що фінансові ринки будуть запроваджувати те, чого не здатні досягти політичні процеси. А європейська бюджетна угода, якою б не був її фінальний варіант, залишиться лише виступом на малій сцені.

Мартін Фельстейн, професор економіки Гарвардського університету, колишній радник президента Рональда Рейгана з економічних питань, колишній голова Американського національного бюро економічних розслідувань.

Авторське право: "Реальна економіка", Project Syndicate

Переклад з англійської: "Реальна економіка"



Коментарі

Додати коментар


Читайте у розділі

Перспективы мировой экономики во второй половине 2019 — первой половине 2020 года

Відео

Загрузка...

Тест-драйв

закрити
E-mail
Пароль
Також, ви можете авторизуватись через Facebook Facebook login

Якщо ви не зареєстровані, пройдіть цю просту процедуру.