Шкоду заподіяно

Tweet

Уряд знову працює, і ми не скотилися у дефолт через наші борги. Щасливі дні знову настали, чи не так? На жаль, ні.

Тому що Конгрес проголосував лише за тимчасове виправлення ситуації, у якій ми знову опинимося через декілька місяців.

Ви скажете, республіканці не такі скажені, щоб спровокувати ще одну конфронтацію. Але їм вистачило безумства, щоб спровокувати цю? То чому б їм не повторити це знову?

Також важливо визнати, що економічний збиток не був спричинений лише зупинкою роботи держави.

Натомість це був тривалий процес, який розпочався ще з того моменту, як республіканці отримали перевагу у Парламенті у 2010 році. І цей збиток величезний. Безробіття в Америці могло би бути значно меншим, якби парламентська більшість не зробила все, аби завадити відновленню.

Хорошою базою для оцінки заподіяної шкоди може стати широко відомий макроекономічний звіт від консалтингового агентства Macroeconimic Advisers, за підрахунками якого в останні три роки фінансова політика, "спричинена кризою", щорічно віднімає від зростання США один відсоток.

Це означає сукупний економічний збиток - вартість товарів і послуг, які Америка могла і повинна була виготовити, але не зробила цього, близька до цифри 799 мільярдів доларів.

Агентство також підрахувало, що за відсутності політичної конфронтації рівень безробіття був би на 1,5% меншим. Тобто зараз рівень безробіття вже мав би опуститися нижче 6% замість нинішніх більш ніж 7%.

Не треба вважати ці підрахунки аксіомою. Наприклад, виникають сумніви щодо того, як було вирахувано вплив політики невизначеності.

Втім, було б помилкою і знехтувати цими дослідженнями.

Основним джерелом для розрахунків стала осінь 2010 року, а саме дискреційні витрати як частка ВВП, тобто ті витрати, які, на відміну від програм захисту здоров'я і соціального захисту, потребують щорічного схвалення Конгресом.

Через те, що найбільшою проблемою економіки США досі залишається недостатній загальний попит, через таке падіння попиту восени постраждали і зростання і зайнятість.

До того ж звіт не бере до уваги ефект від іншої неправильної політики, яка є тим чи іншим чином наслідком республіканського захвату Парламенту у 2010 році.

З'явилося два зла: дозволили підняти податки на зарплати, і значно скоротили допомогу з безробіття, хоча досі тих, хто бажає отримати роботу, втричі більше, ніж пропозицій.

Ці дві дії знизили купівельну спроможність американських працівників, послабили споживчий попит і ще більше зменшили зростання.

Якщо скласти все це разом, то виходить, що існуючі підрахунки збитків занижують реальні обсяги завданої шкоди.

Вибори мають свої наслідки. І одним з наслідків перемоги республіканців у 2010 році стала слабка економіка в той час, коли ми вже мали бігти швидкими темпами до повного відновлення.

Але чому вимоги республіканців постійно мають такий шкідливий вплив на економіку?

Частково відповідь полягає у тому, що партія продовжує бути налаштованою на багатіїв у країні, де така економічна політика не працює.

Скасувати допомогу безробітним, тому що, на ваш погляд, вона їм дуже легко дістається, - це жорстокість навіть за нормальних часів. Проте коли економіка вже в депресії, це ще й погано впливає на зайнятість.

Захищати скорочення податків для заможного класу, продовжуючи підвищувати податки для звичайних працівників, - означає перерозподіляти гроші від людей, які, очевидно, їх витратять, до тих, хто просто на них сидітиме.

Ми також маємо усвідомити силу поганих думок. Повернемося до 2011 року, коли республіканці радісно схвалили на той час популярний у Європі концепт про "широку економію", яка полягала в тому, щоб скоротити витрати для зростання економіки через збільшення впевненості.

Досвід показав хибність цього концепту. У всьому розвиненому світі велике скорочення витрат асоціюється з великим падінням.

Врешті МВФ довелося визнати, що він значно недооцінив шкоду від скорочення витрат.

Однак республіканці, як ми бачимо, не дуже поспішають переглядати свої погляди, навіть маючи очевидні докази.

Чи всі проблеми в економіці через республіканців? Звичайно, ні. Обама недостатньо жорстко виступив проти скорочення витрат, а ФРС міг би зробити більше для підтримки зростання. Але більшість провини ми покладаємо на економічну політику, відповідальність за яку несе парламентська більшість.

Все могло би бути і гірше. Цього тижня нам вдалося втриматися на скелі. Але ми досі йдемо дорогою в нікуди.