Чи є життя без МВФ

Дмитро Джангіров, для РЕ

Новий глава Мінфіну Валерій Хорошковський не зумів переконати МВФ надати Україні позику в рік парламентських виборів.

Таке рішення стало сигналом для потенційних інвесторів, і вартість зовнішніх запозичень для Києва неминуче зросте. Хоча і сьогоднішні 10% річних - досить солідна цифра.

Закономірність фінансового життя полягає в тому, що чим більше потрібні гроші, тим менше їх у кредиторів. Так, низка експертів стверджує, що держборг США після останнього підвищення уперся в стелю, обумовлену платоспроможністю решти світу.

Тим не менш, державні облігації США, як і раніше, є пріоритетом для солідних інвесторів. На другому місці - бонди країн єврозони: інвестори вірять, що, попри складнощі і падіння рейтингів, держави ЄС зберігають високу платоспроможність.

Якщо продовжити перелік, то Україна опиниться в ньому ближче до хвоста, і вартість позикових ресурсів почне перевищувати прийнятні показники. А чи нема чого дешевшого? Є, але скорочення економічної складової збільшує політичну.

Росії потрібна труба

Незважаючи на цілком виразне дихання другої хвилі кризи, Москва бере на себе функції міжнародного кредитора. Цьому сприяють треті за обсягом у світі після Китаю і Японії золотовалютні резерви, які у лютому перевищили 500 мільярдів доларів.

Росія стала кредитором Кіпру - 2,5 мільярда доларів - і веде переговори про виділення позики для стабілізації ситуації в єврозоні - 10-20 мільярдів євро. Україну вона воліє кредитувати через державні банки - ВТБ і "Сбербанк Росії".

Ці установи погоджуються і на пролонгацію існуючих кредитів, і на виділення нових. Росіяни жартують, що при певному рівні боргу з боку Києва до 2015 року їх уже не цікавитимуть прізвище та політичні погляди українського президента.

Водночас, головною метою Кремля є українська газотранспортна система. Існує ймовірність, що в один прекрасний момент вона буде викуплена Росією за борги.

Китаю потрібна земля

Китай, володіючи 3,3 трильйона доларів золотовалютних резервів, є потенційно найбільшим кредитором у світі. У той же час, за межами Африки особливої черги бажаючих отримати ці позики не спостерігається.

Річ у тім, що Пекін традиційно пов'язує помірні фінансові параметри кредиту з додатковими умовами, які включають вихід на національні ринки, участь у приватизації стратегічних об'єктів, доступ до природних ресурсів.

Так, відмова ЄС від стомільярдної доларової китайської позики обумовлювалася вимогою Пекіна зняти обмеження на доступ китайських товарів до Європи.

В Україні Піднебесну цікавить земля. Проблема у тому, що Києву кредит потрібен "тут і зараз", а продаж ріллі можливий лише після прийняття закону про ринок землі.

На цьому напрямку події розвиваються неспішно. Китайська неквапливість - невід'ємна риса будь-якого переговорного процесу. Українська неквапливість у даному випадку - наслідок наявності конкурентних пропозицій.

Інтерес до української землі виявляють не тільки західні і російські інвестори, а й сусіди китайців - південні корейці і, можливо, деякі арабські держави. Придбання або довгострокова оренда землі в інших країнах з подальшим експортом врожаю в країну, яка володіє або орендує землю, - поширений бізнес державного масштабу.

До слова, як показала практика, це дуже вигідна річ для покупців та орендарів і невигідна - для продавців та орендодавців.

Завершуючи "китайську" тему, можна відзначити, що Пекін також цікавить вітчизняне літакобудування та автопром, де Піднебесна готова стати стратегічним інвестором.

Владі потрібні гроші

Нема нічого дивного в тому, що уряд знову зацікавився грішми населення. Ідея залучити народну готівку через продаж українцям державних цінних паперів, номінованих у валюті, раз у раз виникає в українського керівництва.

Зазвичай така ідея спочатку активно пропагувалася, а потім тихо вмирала, будучи несумісною з чинною нормативною базою і відсталістю української бюрократії.

Глава НБУ Сергій Арбузов оцінив кількість валюти у населення на кінець 2011 року 50-70 мільярдами доларів. За його розрахунками, близько 10 мільярдів доларів держава могла б залучити в найближчі кілька років.

Питання випуску валютних облігацій уряду для населення порушувалося на зустрічі глави Мінфіну Валерія Хорошковського з керівництвом найбільших українських банків. Дві інші обговорювані теми - можливість виходу Державного казначейства на міжбанківський ринок та підвищення привабливості ОВДП.

Логіка Мінфіну: внутрішні запозичення за ставкою 4-5% вигідніші за зовнішні за ставкою 10%. Інтерес банків у тому, що валютні облігації можна використовувати як заставу при кредитуванні банками населення і рефінансуванні банків з боку НБУ.

Дискусія, яка за даними преси виникла на зустрічі з приводу ставки за майбутнім інструментом, звелася до питання, чи повинна вона бути трохи вищою чи трохи нижчою за середню ставку за валютними кредитами у надійних банках.

Втім, головна проблема, як завжди, лежить зовсім в іншій площині. Річ у тім, що ці десятки мільярдів готівкових доларів розподілені серед населення нерівномірно.

До того ж, представників умовного середнього класу, які теоретично готові вкласти кілька сотень тисяч доларів у валютні облігації рідної держави, бентежить система моніторингу, яка діє з кінця 2011 року в банківському секторі. Заповнення численних позицій у документах при поході в банк нагадує написання явки з повинною.

Урядовці обманюють себе, коли говорять про залучення коштів населення. На кілька сотень або навіть тисяч доларів, відкладених "на чорний день", держоблігації не будуть куплені, бо для цієї категорії "чорний день" може настати будь-якої миті.

Вільні кошти, на які розраховують Мінфін і НБУ, - це, перш за все, тіньові доходи умовного середнього класу. Масштабна легалізація цих грошей, в тому числі через придбання валютних облігацій, можлива тільки після суттєвої зміни законодавства.



Коментарі

Додати коментар


Читайте у розділі

Відео

Загрузка...

Тест-драйв

закрити
E-mail
Пароль
Також, ви можете авторизуватись через Facebook Facebook login

Якщо ви не зареєстровані, пройдіть цю просту процедуру.