Іноземні банки в Україні: виживають сильніші

Роман Корнилюк, для РЕ

На початку 2013 року в медіапросторі почастішали згадки про втечу іноземного капіталу з банківського ринку України.

Стандартний інформаційний привід ґрунтується на черговому гарячому факті про здачу банка західним інвестором новому вітчизняному акціонерові, підраховується кількість аналогічних випадків за останні 2 роки, текст фарширується коментарями банкірів та аналітиків, які бідкаються про нестерпні умови ведення бізнесу у нашій країні та складні проблеми в європейських фінансах.

Трагізм ситуації додатково драматизується автором - усе в кращих традиціях жанру.

Натомість, ряд питань досі лишається відкритим: хто саме виходитиме з ринку – всі західні банки чи тільки найслабші?

Чому іноземні інвестори не покинули нашого ринку відразу після кризи? Скільки ще банків вийде з України в найближчому майбутньому? Які наслідки матиме цей процес для клієнтів банків? Наскільки сильно зміниться структура банківської системи і як це позначиться на економіці?

Концентрація уваги на фактах виходу інвесторів замість комплексного погляду на банківський ринок призводить до хибних висновків навіть у середовищі аналітиків.

Так, зафіксовані випадки перепродажу банків часто розглядаються як загальна тенденція, що торкається всіх без винятку банків з іноземним капіталом, особливо західноєвропейських.

Такого роду узагальнення породжують тези про те, що у близькому майбутньому Україна позбудеться майже всіх банків з іноземним капіталом, що іноземні банки є менш надійними у порівнянні з вітчизняними та ряд інших припущень.

Перш ніж робити подібні радикальні висновки, пропонуємо виявити причини і мотиви дезінвестицій, визначити ринкову частку проданих банків, дослідити їхній фінансовий стан, особливо важливо знайти спільні риси банків, з яких виходять нерезиденти.

Відтак, замість умоглядних узагальнень спробуємо дослідити чим покинуті західними інвесторами банки відрізнялись від тих, що лишились.

Щоб коректно прогнозувати подальший перебіг процесу переформатування власності на банківському ринку, варто дати відповідь на базові питання, тим самим розвінчавши ряд міфів, якими оповитий процес іноземного виходу.

Наскільки значущі для ринку продані банки?

Банки, з яких вийшли європейські інвестори, не були найбільшими або системними. Як свідчить аналіз динаміки активів за 01.01.2003-01.01.2012 роки, країну покидали інвестори банків другого ешелону, обсяг активів яких різко знизився після кризи і складав близько 10 мільярдів гривень на початок 2012 року.

Динаміка активів банків, що змінили чи планують змінити іноземних власників, мільйонів гривень

Іншою групою фінансових інституцій, акціонери яких покидали український ринок, були невеликі банки з обсягом активів менше 4 мільярдів гривень, зміна власників котрих навряд чи мала суттєвий ефект на банківську систему.

На другому графіку чітко видно, що найбільші західноєвропейські банки з розвинутою територіальною мережею і активами понад 20 мільярдів гривень лишаються на ринку попри суттєві втрати ринкової частки, викликані проблемною заборгованістю.

Топ-менеджери системних "дочок" європейських банків уже втомились спростовувати чутки про продаж, які не раз виникали і тиражувалися пресою відносно Райффайзен Банку Аваль, Укрсоцбанку та Укрсиббанку.

Динаміка активів найбільших іноземних банків із західними власниками, мільйонів гривень

Скептики скажуть, що європейські гіганти хочуть позбутись українського баласту, просто не складуть собі ціни.

Дійсно, продаж активів у нинішніх умовах призведе до значних інвестиційних втрат, проте їхня висока частка на ринку стимулює як мінімум протриматись до кращих часів, коли такий шматок банківського пирога коштуватиме значно дорожче.

Це навіть якщо не брати до уваги стратегічну зацікавленість українським ринком, про яку постійно заявляють європейські CEO.

Варто також підкреслити, що банки "другої ліги", власники яких лишилися незмінними (ІНГ Банк, Креді Агріколь, Правекс Банк), не зазнали настільки відчутного падіння активів після кризи, як їхні конкуренти, відображені на першому графіку.

Відтак тенденція виходу інвесторів з банків "другого ешелону" навряд чи має підстави для продовження.

Російські банки поза трендом?

Група російських банків в Україні на фоні європейських виглядає особливо контрастною: всі банки демонструють приріст активів і капіталу.

Особливо успішні на українському ринку банки з державним капіталом – ВТБ та Сбербанк Росії, які мають опосередкований доступ до бюджетних ресурсів та державних гарантій Російської Федерації, підкріплених значними доходами від нафтогазового експорту.

Приватний Альфа Банк протягом минулого року активно скуповував кредитні портфелі донедавна французького Профінбанка і російського державного Промінвестбанка, а в рамках угоди з Дельта-банком отримав частину колишніх клієнтів Сведбанка та Укрпромбанка.

Ставка на роздрібний ринок виявилась виграшною у посткризовий період: традиційно високі проценти за дрібними споживчими кредитами дозволяють легко "висмоктувати" гроші вкладників привабливими депозитними пропозиціями, коротший кредитний цикл у порівнянні з іпотечним бізнесом надає банку стратегічної гнучкості.

Важливим фактором успіху російських банків було й те, що на відміну від європейських, вони пізніше вступили в гру і просто не встигли видати населенню тих гігантських обсягів кредитів, значна частка яких після кризи виявилась проблемною.

Динаміка активів іноземних банків з російськими власниками, мільйонів гривень

Швидкий ріст частки російських фінансових інституцій в банківській системі України підкріплюється геополітичними цілями їхніх власників.

Якби прихід росіян на український ринок ґрунтувався виключно на економічних інтересах, навряд інвестори в особі держави та нафтових магнатів північно-східного сусіда продовжували б активно вкладати кошти у нерентабельний банківський бізнес.

Адже графіки рентабельності капіталу (ROE) російських банків більше нагадують динаміку ROE покинутих західними інвесторами банків, ніж криві рентабельності європейських установ, котрі лишилися на ринку.

Динаміка рентабельності капіталу іноземних банків з російськими власниками, мільйонів гривень

Чому європейці виходять саме з тих, а не інших банків?

Аналіз зміни індикатора ROE, що в процентному відношенні показує скільки копійок прибутку отримує банк за рік на кожну гривню власного капіталу, також виявив цікаву особливість тих європейських банків, з яких виходять інвестори.

Усі продані західні банки мали гіршу, ніж в конкурентів, рентабельність капіталу не лише після кризи, але й протягом благодатних 2003-2007 років.

Динаміка ROE банків, що змінили або планують змінити іноземних власників, мільйонів гривень

Динаміка ROE західних банків, що лишилися на ринку, мільйонів гривень

Цілком логічно, що материнські структури вирішили позбутися низькоприбуткових активів, які під час кризи генерують збитки, порівнювані з власним капіталом.

Проте, відхід менш успішних європейських акціонерів ще не означає автоматичної втрати зацікавленості решти західних інвесторів до банківського бізнесу в Україні.

Останні навряд чи готові продати за безцінь фінансові інституції, що захопили високу ринкову частку, володіють лояльною клієнтською базою та мають кращу історію рентабельності за довгостроковий період.

Окрім низької рентабельності, продані західними інвесторами банки вирізняються вищою часткою проблемних кредитів, відображених у фінансовій звітності.

Опосередковано про проблемність позикового портфелю банків свідчить коефіцієнт резервування від кредитних ризиків.

Більшість іноземних банків, що змінили або планують змінити інвесторів, страждали від надмірно високих резервів, які їм приходилось формувати, щоб виконати нормативні вимоги НБУ та дотримуватись міжнародних стандартів ведення фінансової звітності.

Непід'ємний тягар безнадійних кредитів та цілий спектр пов’язаних з ними проблем змусив холдинги Commerzbank, Erste, Swedbank, SEB, Volksbank покинути роздрібний банківський ринок України.

Розподіл іноземних банків за активами та резервуванням від кредитних ризиків, початок 2012 року

Справедливості заради, треба відмітити, що серед проданих було три банки з низькою часткою кредитних резервів, однак всі вони невеликі за масштабом діяльності. Мова йде про Банк Грузії (нині "Перший"), Профінбанк та Ренесанс-капітал.

Продані українським інвесторам Кредитпромбанк і ВіЕйБі банк, які згідно букви закону належали до банків з іноземним капіталом, мали середньоринкові значення коефіцієнту резервування кредитів.

Але по своїй суті вони були квазі-іноземними, так як зарубіжні акціонери не володіли мажоритарним пакетом акцій, більше того за номінальними власниками-нерезидентами стояли інтереси українських фізичних осіб.

Міфи та факти про європейський відхід

Вихід західних інвесторів був зумовлений не лише тягарем "проблемки" та втратою перспектив для росту, а й низькою часткою ринкового пирога і відсутністю "історії успіху".

Слабка позиція на ринку не дозволяє запустити ефект масштабу, без якого роздрібний банківський бізнес стає малорентабельним.

Як бачимо, інвестори виходять не тому, що вони з Європи, принаймні не тільки тому. Продані іноземні банки "другої ліги" опинились у ситуації, коли всі найкращі шматочки вже забрані. Вони не мали ні сильних лобістських зв’язків, ні власного реального бізнесу завдяки чому тримаються на плаву місцеві кептивні фінустанови.

Тому рішення деяких європейських акціонерів вийти з гри виглядає цілком виправданим в умовах високого конкурентного тиску з боку як вітчизняних так і системних іноземних банків.

Вихід іноземців також пришвидшило надто чесне ведення бухгалтерської звітності, що генерувало вищі витрати на формування резервів. Система внутрішнього контролю в рамках міжнародних холдингів не допускала звичних вітчизняним бухгалтерам маніпуляцій з нарахуванням резервів під кредитні ризики.

Фінансова підтримка з боку материнських структур, в свою чергу, гальмувалася фінансовими проблемами в Європі і жорсткішими вимогами "Базель ІІІ" до адекватності капіталу.

Попри все, окреслені причини не дуже коректно поширювати на решту банків, оскільки ми стали свідками простого еволюційного процесу.

Виходять менш конкурентоздатні в українських умовах холдинги та банки зі стратегією розвідників, тоді як більша частина європейських фінансових установ, в тому числі усі системні поки-що лишаються.

Наслідки здійснених продажів теж надмірно драматизуються, оскільки втеча західного капіталу проходить цивілізовано: не було жодного дефолту, відбувається лише зміна власників та вивісок.

Вкладники мають можливість отримати назад свої кошти і за бажання переоформити депозит в іншому західному банку.

З іншого боку, не слід розглядати відтік європейського капіталу як позитивну тенденцію. Зі зменшенням кількості західних інвесторів гальмуватиметься розвиток європейських стандартів ведення бізнесу, ризик-менеджменту і прозорості банків.

Показово, що міжнародні кредитні рейтинги більшості проданих банків були понижені з огляду на падіння рівня зовнішньої підтримки.

Чи збільшать європейці масштаби банківських розпродажів залежатиме від глобальної економічної динаміки, ситуації з суверенним боргом в Європі, адекватності монетарної політики з боку НБУ, трендів у банківському законодавстві та темпів росту купівельної спроможності населення.

На разі, іноземні банки, що лишились зі старими власниками, виглядають порівняно стійкими та більш перспективними.

Вкладникам європейських банків лишається слідкувати за повідомленнями в пресі, при чому фільтрувати інформацію і не піддаватися схильності до надмірних узагальнень.

Роман Корнилюк, кандидат економічних наук

Джерело даних для графіків: офіційний сайт НБУ, розрахунки автора



Коментарі

Додати коментар


Читайте у розділі

Відео

Загрузка...

Тест-драйв

закрити
E-mail
Пароль
Також, ви можете авторизуватись через Facebook Facebook login

Якщо ви не зареєстровані, пройдіть цю просту процедуру.