Енергетична стратегія: більше питань, ніж відповідей

Юрій Корольчук, для РЕ

Уряд тихо і без зайвого галасу наближається швидкими кроками до ухвалення оновленої енергетичної стратегії, що розрахована до 2030 року.

Для перегляду енергетичного курсу України знадобився рівно один рік роботи американських фахівців найнятих фондом Ріната Ахметова "Ефективне управління" – саме стільки зайняло часу Кабміну погодити нову стратегію.

Передумови для зміни стратегії

Тепер залишилося лише ухвалити готовий текст, попередня версія якого є у розпорядженні "Реальної економіки".

Але при цьому до самої стратегії протягом року так і не була внесено жодних конструктивних змін, на які звертали увагу галузеві експерти та громадські організації.

Принаймні, так стверджують джерела "Реальної економіки" у Міненерго.

Зрозуміло також і те, що день ухвалення стратегії можна буде вважати офіційним днем початку роботи нової стратегії. Вже не оновленої як це було донині.

Адже сама стратегія є відірваною від реальності, оскільки за написане у стратегії не будуть відповідати ні "Нафтогаз України", ні "Енергоатом", ні "Укренерго", ні зрештою Міненерго України.

Документ відверто переслідував одну ціль - відстояти інтереси підприємств теплової генерації, які належать компанії ДТЕК Ріната Ахметова.

Також багато списів було поламано на предмет малої уваги авторів стратегії щодо розвитку відновлювальних джерел енергії.

Як би там не було, але Україна взяла на себе зобов'язання перед Європейським енергетичним співтовариством до 2020 року наростити використання енергії із відновлювальних джерел до 20%.

Це питання викликало найбільш жваву дискусію в енергетичному середовищі, але Міненерго так і не врахувало зауваження організацій.

Решта ж "пунктів" стратегії лише були відретушовані.

Попередня стратегія, яка стала основою для нинішньої, була занадто позитивною. Вона відштовхувалася від того, що Україна – сильна транзитна держава націлена на максимальну диверсифікацію енергопоставок.

Нинішня ж стратегія є більш приземленою та реалістичною. Але за цим загубилося, власне, сама "стратегія" і пошук місця України на енергетичній карті світу.

Стратегія наповнена сценаріями, які не дають відповіді на питання чи потрібна диверсифікація Україні, чи варто проводити і далі широку приватизацію в енергетиці, на кого робити ставку - Росію чи країни ЄС.

Також в стратегії не описана роль Туркменістану та Азербайджану як потенційних партнерів у питанні поставок енергоносіїв.

При цьому перегляд стратегії України вже давно назрів оскільки від 2006 року світ зазнав неймовірних змін.

Насамперед, ціни на природній газ значно зросли – з 95 доларів за тисячу кубометрів в 2006 році до 420 доларів у 2013 році.

Вартість нафти зросла з 50 доларів за барель у 2006 році до 105 доларів у 2015 році. У світі значно зросла роль альтернативної енергетики, зокрема вітрової, сонячної та енергії із біомаси

Останні роки значно зростають обсяги споживання і постачання зрідженого природного газу, а в США відбувся справжній бум сланцевого газу.

В світі, в цілому зменшилася довіра до ядерної енергетики після аварії на АЕС у Японії та закриття всіх АЕС у Німеччині, а Росія запустила у дію "Північний потік" та про лобіювала побудову "Південного потоку".

Змін також зазнали і внутрішні енергетичні сфери, наприклад, катастрофічно знизився обсяг транзиту газу і нафти.

Після зупинки майже всіх вітчизняних НПЗ Україна стала на 70% залежна від імпортних нафтопродуктів.

Внутрішній видобуток нафти та природного газу продовжує падати, а тарифи на енергоносії для населення залишаються незмінними, створюючи величезну "дірку" в балансі "Нафтогазу".

Також наближається протягом 2013-2019 років час завершення планової роботи ядерних енергоблоків, які потребуватимуть продовження своєї роботи.

В країні зовсім не проводиться модернізація електричної генерації і підприємств теплокомуненерго та відсутня дієва державна програма енергоефективності у житлово-комунальному секторі щодо скорочення витрат тепла, газу та електроенергії

Нарешті, постійно відбувається стагнація енергетичних відносин із найбільшим партнером України - Росією.

Перспективи ринку нафти і газу

Одним із плюсів оновленої стратегії стала вперше проведена оцінка ризиків зниження обсягів транзиту природного газу через українську газотранспортну систему в разі реалізації "Газпромом" проектів будівництва обхідних газопроводів.

Базовий сценарій проекту оновленої стратегії припускає, що до 2030 року транзит скоротиться на 30% - на 24-34 мільярди кубометрів у порівнянні з показником 2011 року, до 70-80 мільярдів кубометрів.

Песимістичний сценарій стратегії передбачає скорочення транзиту газу через ГТС Україні до 30-40 мільярдів кубометрів, а оптимістичний -збереження на діючому рівні близько 100-110 мільярдів кубометрів.

Нафтова галузь також оточена песимізмом. Не виправдалися оптимістичні прогнози завантаження української системи нафтопроводів, викладені у стратегії зразка 2006 року.

Документ передбачав збільшення завантаженості системи нафтопроводів до 2010 року - до 65 мільйонів тон, по факту завантаженість склала 29,8 мільйона тон. До 2015 року завантаженість мала зрости до 70 мільйонів тон, але по факту у 2012 році вона скоротилася до 14,5 мільйона тонн на рік.

Нинішній варіант стратегії передбачає, що обсяги транзиту нафти через територію Україну можуть змінюватись в діапазоні від 5 - в песимістичному сценарії розвитку, до 23 мільйонів тонн на рік - в сценарії найбільш сприятливого розвитку економіки.

Обсяги транспортування нафти для внутрішнього споживання можуть становити близько 14 мільйонів тонн на рік в базовому сценарії розвитку, в той час як в песимістичному сценарії цей обсяг не перевищить 3 мільйонів тонн на рік.

В принципі Україна вже зараз знаходиться на межі песимістичного сценарію, оскільки рівень переробки нафти у першому півріччі на НПЗ України становив 1,8 мільйона тонн. Іще один такий рік і поставки дійсно становитимуть лише 3 мільйони тонн нафти.

Для ринку видобутку нафти ситуація більш критична. Навіть за оптимістичного варіанту обсяги видобутку нафти будуть знижуватися у 2015-2025 роках і лише до 2030 року стабілізуються на рівні 3,6 мільйона тонн. Але вже у 2012 році Україна видобула 2,3 мільйона тонн нафти.

Цікаво, що у стратегії присутня ідея запровадження імпортного мита на нафтопродукти для вирівнювання конкурентного середовища і підтримки вітчизняної нафтопереробної галузі.

Хоча ця пропозиція вже майже третій рік викликає гостру дискусію у середовищі постачальників нафтопродуктів.

Стосовно видобутку газу, то тут стратегія дає більше шансів для України. Але отримати додаткові обсяги газу Україна зможе лише завдяки розробці шельфу, сланцевого газу і вугільного метану.

Інакше на галузь також очікує спад видобутку із традиційних джерел до рівня 15 мільярдів кубометрів щороку.

В оновленій стратегії вперше враховано потенціал запасів нетрадиційного газу та надано оптимістичний прогноз зростання обсягів його видобутку в Україні.

До 2030 року сукупний видобуток повинен скласти від 30 мільярдів кубометрів - песимістичний сценарій - до 47 мільярдів кубометрів в оптимістичному.

При цьому найбільш вірогідними у першочерговому розвитку - навіть за умов песимістичного сценарію - буде видобуток газу із щільних порід і газ глибоководного шельфу.

У базовому сценарії очікується, що Україна зможе забезпечити близько 90% внутрішнього попиту на газ за рахунок власного видобутку до 2030 року.

Варто порівняти прогноз видобутку газу, який був зроблений міжнародною компанією IHS CERA (США) на замовлення Міненерго. І насправді це поки що єдине дослідження потенціалу обсягу видобутку газу в Україні.

Прогнози видобутку газу, мільярдів кубометрів на рік

Очікуваний обсяг видобутку газу до 2030 року, Енергетична стратегія України

Очікуваний обсяг видобутку газу до 2030 року, дані IHS CERA

Обсяг видобутку газу у 2012 році

Традиційні джерела

15-24

30-33

20,6

Глибоководний шельф Чорного моря

7-9

0

Газ із щільних порід

7-9

15

0

Сланцевий газ

6-11

25

0

Метан вугільних пластів

2-4

0

Усього

30-47

70-73

20,6

Споживання газу в Україні

49

53-74 (базовий з чотирьох сценаріїв – 61)

53,4

Перспективи ринку електроенергетики

Нова стратегія не дає відповіді на питання щодо корпоратизації і можливої приватизації компаній "Енергоатом" і "Укренерго".

У 2012 році була підготовлена програма майбутньої корпоратизації ядерної галузі і сфери магістральних електромереж. Це може дозволити у найближчому майбутньому приватизувати атомні та електромережеві об’єкти, що суттєво вплине на енергетичний баланс держави.

Зате отримала більш ширше пояснення модернізація генеруючих потужностей - ТЕС зі встановленням пилогазоочисного обладнання, ТЕЦ, АЕС, ГЕС, модернізація та розвиток магістральних і розподільчих електромереж, реалізація проектів будівництва ГЕС і ГАЕС, будівництво третього і четвертого блоків Хмельницької АЕС.

Водночас оновлена Стратегія не дає однозначної відповіді на питання: за які кошти буде здійснюватися необхідна модернізація?

Як відомо, станом на 2012 рік більше 25% електроенергії виробляють ТЕС, що належать компанії ДТЕК. І практично всі теплові блоки потребують термінової заміни на суму більше 109 мільярдів гривень.

З них ДТЕК мусить профінансувати роботи на суму більше 50 мільярдів гривень. Але таких коштів у компанії немає. А для добудови двох блоків Хмельницької АЕС планують залучити кредит російського "Сбєрбанку" у розмірі більше 3 мільярдів доларів.

Також немає пояснення яким чином державі вибудовувати відносини із найбільшим нині приватним учасником ринку електроенергії компанією Ріната Ахметова "ДТЕК" або іншими приватними учасниками ринку.

До того ж, ще раз наголосимо, що саме фонд власника ДТЕК "Ефективне управління" і розробляв оновлену стратегію.

Варто також зауважити, що у попередній стратегії, яка розроблялася у 2006 році не було однозначного вибору на користь приватного капіталу в електроенергетичній галузі. Нині ж держава готова цілком поступитися своїм місцем приватному інвестору.

Споживання електроенергії за базовим сценарієм проекту стратегії прогнозується у 2030 році в обсязі 395,1 мільярда кВт/год, в порівнянні з 176,9 мільярда в 2005 році.

При реалізації базового і оптимістичного сценарію - 315 ТВт/год необхідно реалізувати проекти з будівництва блоків АЕС на нових майданчиках з мінімальною потужністю 3 ГВт за базовим сценарієм і 5 ГВт у випадку реальності максимального сценарію, а також збудувати вугільні станції потужністю 5 ГВт за базовим сценарієм і 11 ГВт за максимального сценарію.

У стратегії також з’явився окремий розділ, присвячений відновлювальній енергетиці. Але фактично стратегія пропонує залишити основою вітчизняної енергетики традиційні джерела - вугілля, газ, ядерне паливо.

Якщо ж базуватися на сучасних світових тенденціях розвитку відновлювальних енергоджерел, а також прогнозах міжнародних аналітичних центрів - BP, Міжнародне енергетичне агентство - щодо зменшення собівартості виробництва "зеленої" енергії, можна зробити висновок, що пропоновані цілі у цій галузі надзвичайно занижені.

Стратегія понизила показник сукупної потужності нетрадиційної й відновлюваної енергетики в Україні. До 2030 року він має скласти 10% від установленої потужності або 5-7 ГВт.

Більше двох років суперечок так і не переконали авторів стратегії, що до пропозиції профільного органу - Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України слід дослухатися.

За даними Держефективності, цільовий показник сукупної потужності нетрадиційної й відновлюваної енергетики в Україні до 2030 року має скласти 22% від установленої потужності або 17 ГВт.

Це приблизно відповідає показникам стратегії, яка ухвалювалася у 2006 році, де частка нетрадиційної й відновлюваної енергетики у загальному паливно-енергетичному балансі країни до 2030 року повинна була зрости до 19%.

Власне, автори стратегії мали би пам’ятати, що при приєднанні України до європейського Енергетичного співтовариства, наша країна зобов‘язалася імплементувати Директиву 2001/77/ЄС стосовно сприяння використання на внутрішньому ринку електроенергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії.

Ця Директива була доповнена Директивою 2009/28/ЄС. Ці документи встановлюють мету щодо частки споживання енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії – вона має скласти вже у 2020 році не менше 20% - так званий план "20-20-20".

Договір про Енергетичну Хартію також зобов’язує країни-члени приділяти особливу увагу розвитку цього сектора енергетики.

До того ж продовжує діяти ухвалена урядом програма з енергоефективності на 2010-2015 роки, яка передбачає збільшення використання енергії з відновлюваних джерел до 10% від загальної кількості вже у 2015 році.

У той же час аналіз стратегії у частині прогнозного виробництва "зеленої" електроенергії дає ще більш сумну картину. Базовий сценарій проекту передбачає, що у загальному виробництві електроенергії частка відновлювальних джерел становитиме у 2020 році всього 1,69%, а у 2030 - всього 4,6%.

Але при цьому темпи розвитку відновлювальної енергетики показує, що параметру у 4,6% виробництва електроенергії можна досягнути вже у 2014-2015 роках. До 2020 року Україна може досягнути показника у 7-8%.

Водночас позитивним моментом є те, що стратегія передбачає лібералізацію ринку електроенергії. Це означає поступовий перехід до моделі, яка включатиме ринок двосторонніх договорів, ринок "на добу вперед", балансуючий ринок.

Але автори вводять термін "відшкодування "зеленого" тарифу». По суті, це означає продовження перехресного субсидування.

Окрім того цей термін не є тотожним гарантії, що закріплена в Законі України "Про електроенергетику". Вона передбачає закупівлю всієї електроенергії, виробленої на об’єктах альтернативної енергетики, за "зеленим" тарифом як це робиться у європейських країнах, США, Китаї, Японії.

За такою логікою об'єкти не продаватимуть гарантовано електроенергію за "зеленим" тарифом, а отримуватимуть певну компенсацію, механізм розрахунку якої поки незрозумілий.

Такі зміни можуть призвести до значного розчарування інвесторів та зменшення інтересу до цього сектору енергетики.

Стратегічні висновки

Якщо порівнювати сумарні інвестицій у розвиток енергетики України на період 2012-2030 років, то можна прослідкувати різницю між варіантами стратегії 2006 і 2013 року.

Якщо у 2006 році було заплановано 1,045 трильйонів гривень на розвиток усіх напрямків національної енергетики, то вже в новій версії стратегії заплановано 1,7 трильйона гривень на такі цілі. Для окремих галузей цифри суттєво змінилися.

Напрями фінансування

Стратегія-2006(2006 – 2030 рр.), млрд. грн.

Стратегія-2013 (2013– 2030 рр.), млрд. грн.

Вугільна промисловість

221

83

Гідроенергетика

19

60

Нафтогазовий комплекс

300

513

Теплова енергетика

183

365

Скорочення інвестицій у вугільну галузь пояснюється тим, що стратегія націлена на повну приватизацію у цій сфері.

Знову ж таки, це є вигідним для компанії ДТЕК, яка фактично і "стоїть" за оновленням стратегії. Адже вже зараз ДТЕК видобуває більше 50% вугілля в Україні - 40 мільйонів тонн. А після приватизації решти об’єктів їх результат може зрости до 60 мільйонів тонн щороку.

Власне, стратегія повторює тезу про те, що на етапі реформування вугільної галузі в 2011-2015 роках Україна має підготувати й провести приватизацію, або передачу в оренду чи концесію всіх державних шахт незалежно від рівня рентабельності.

При цьому залишається без відповіді питання чому держава не може управляти і заробляти на шахтах, які є прибутковими?

Напрошується приклад прибуткових вугільних об’єднань "Свердловантрацит" і "Ровенькиантрацит", які були передані в концесію на 49 років компанії ДТЕК.

Також у зростанні інвестицій у теплову енергетику, а фактично у модернізацію блоків теплоелектростанцій, зацікавлена група ДТЕК.

І тому можна зауважити збільшення суми капіталовкладень, які потребує ця галузь. Нафтогазовий сектор - особливо видобуток газу і нафти, - традиційно залишається важливим для паливно-енергетичного сектору, а тому тут також помітне зростання необхідних інвестицій.

Щодо диверсифікації поставок газу, то в оновленій стратегії несподівано з’явився маршрут імпорту газу з Азербайджану через газопровід "Білий потік" або у зрідженому вигляді через LNG-термінал.

Залишається незрозумілим, де взявся "Білий потік", якщо його наразі не то що не існує, а немає навіть групи країн, які би лобіювали його реалізацію. До того ж повним ходом йде реалізація турецько-азербайджанського "Трансанатолійського газопроводу".

А стратегія насамперед є документом, який має базуватися на практичних можливостях країни. Тим паче наразі Україна не заявляла і не розглядала варіант готовності фінансувати "Білий потік".

Хоча і президент Янукович у своєму недавньому посланні до Верховної Ради також згадував "Білий потік" як варіант диверсифікації енергоносіїв.

Відповідно дуже скромно розглянуто питання участі України у реалізації проектів "Південного газового коридору", зокрема "Транснанатолійського газопроводу", "Траснадріатичного газопроводу", "Інтерконнектору Італія-Греція-Туреччина".

Також у стратегії відсутній аналіз ризиків для України від реалізації цих проектів, а від "Південного потоку" як складової російської енергетичної політики.

Стратегія нарешті визнала, що ГТС України втратила статус ексклюзивного транзитера. І фактично документ проголошує, що нинішній курс України - це створення консорціуму по управлінню ГТС чи то з Росією, чи то з ЄС.

Не зрозумілим залишається "пасивність" стратегії щодо перспектив реалізації проекту побудови LNG-терміналу для забезпечення України зрідженим газом. Адже цей проект попри свою скандальність залишається одним із варіантів диверсифікації поставок газу і конкуренції з "Газпромом".

В оновленій стратегії відсутній аналіз перспектив співпраці із Росією у сферах транзиту природного газу, нафти та співпраці в атомній сфері, зокрема побудови нових ядерних блоків.

Не присутні питання захисту внутрішнього ринку постачання газу від потенційної експансії "Газпрому" та інших російських чи міжнародних компаній.

Зважаючи на це, стратегія мусила б передбачати прорахунок ризиків від впливу та експансії сусідніх країн на енергетику України. Адже Росія зацікавлена у створені газотранспортного консорціуму, участі у добудові двох блоків Хмельницької АЕС.

"Газпром" заявляв про інтерес свого дочірнього підприємства "Газпром збут України" у електричній генерації України, тепловій енергетиці, роздрібного продажу пального через АЗС.

Це ж стосується потенційної участі російських компаній у приватизації підприємств із газопостачання та газифікації. Компанії Shell, Chevron, ExxonMobil проводять активну діяльність щодо розробки нафтогазоносних пластів України і розглядають можливість організації поставок газу із України до ЄС.

Усі перелічені фактори дають підстави зробити висновок, що стратегія ще до свого прийняття має статус "перехідної" і потребуватиме суттєвих змін вже через два-три роки.

Не менш гнітючим фактом є те, що практично всі напрямки розвитку енергетики у стратегії передбачають і потребують участі зарубіжних інвесторів.

Ухвалюючи таку стратегію держава фактично визнає, що на даний момент вона не може самостійно впоратися із розвитком власної енергетики.

Юрій Корольчук, Інститут енергетичних стратегій

при написанні статті були використані матеріали автора щодо дослідження проекту оновленої енергетичної стратегії строком до 2030 року



Коментарі

Додати коментар


забебав \"аналізатор\"

навчіться користуватись офіційними назвами а не вигаданими, тим більше працюючи експертом. європейським є союз, а не співтовариство, воно енергетичне. http://www.energy-community.org/portal/page/portal/ENC_HOME/ENERGY_COMMUNITY/Legal/Treaty

Читайте у розділі

Відео

Загрузка...

Тест-драйв

закрити
E-mail
Пароль
Також, ви можете авторизуватись через Facebook Facebook login

Якщо ви не зареєстровані, пройдіть цю просту процедуру.