Лисичанский НПЗ шукає господаря

Юрій Корольчук, Інститут енергетичних стратегій для РЕ

Росія готова продати Україні 50% акцій Лисичанського НПЗ. Новим власником може стати група "ВЕТЕК", яка вже володіє Одеським НПЗ. Проте, шанси отримати частковий контроль над підприємством зберігає і Group DF Дмитра Фірташа.

"Зараз переговори (про запуск заводу) йдуть до завершення. Якщо нам вдасться, ми хочемо, щоб це був завод 50 на 50. Можливо, Україна викупить його на 100%, але, швидше за все, буде 50 на 50", - заявив Президент Віктор Янукович в інтерв’ю українським телеканалам.

Слова Президента лише підтверджують, що Україна і надалі продовжує шукати вихід із критичної ситуації у нафтопереробній галузі. І якщо іще рік тому в Україні працював лише Кременчуцький НПЗ, то з осені поточного року відновив роботу Одеський НПЗ.

Проте, потужностей обох цих заводів наразі не достатньо, щоб кардинально змінити існуючу залежність України від імпортного пального. Нині майже 70% бензину і дизпалива імпортують в Україну із Литви, Білорусії, Румунії, Польщі.

Лисичанский НПЗ - одне з найбільш сучасних підприємств галузі в Україні. У структурі "Роснефти" підприємство також займає гідні позиції з поміж семи НПЗ, що належать компанії. Український актив "Роснефти" забезпечує вихід світлих нафтопродуктів на рівні 60% і більше. Саме тому у далекому 2000 році російська компанія ТНК (пізніше ТНК-ВР) викупила контрольний пакет заводу і розпочала його експлуатацію. З часом посилення ролі імпортерів пального в Україні та ріст ціни на нафту вплинув на умови роботи ТНК-ВР.

Останні декілька років компанія використовувала толлінгову схему переробки нафти, яка дозволяла компанії завозити сировину без сплати мита, переробляти її на українському заводі і вивозити готові нафтопродукти до Росії. Відповідно, вигоди держави були мінімальні – лише завантаження НПЗ та робота працівників. Проте, навіть такі пільгові умови перестали влаштовувати ТНК-ВР і 15 березня 2012 року завод опинився у ситуації вимушеного простою.

Саме це підштовхнуло ТНК-ВР на продаж заводу. І вже тоді серед головних претендентів на НПЗ були компанії Дмитра Фірташа та іще не оформленої на той час групи «ВЕТЕК», які вели переговори про купівлю Лисичанського НПЗ.

Але на цьому "пригоди" заводу лише почалися. Вже в кінці 2012 року стало відомо, що російсько-британська ТНК-ВР продала свій бізнес державній компанії "Роснефть". Переговори були відкладені майже на рік і тільки зараз питання продажу НПЗ може бути вирішено.

Ситуацію довкола переговорів із "Роснефтью" підігрівали періодичні скандали. Як от серпневі заяви міністра енергетики та вугільної промисловості Едуарда Ставицького про висунення претензій до "Роснефти" про перегляд приватизаційних зобов’язань по Лисичанському НПЗ: "Я не виключаю того варіанту, що наша держава може подивитися і в документи щодо приватизаційних моментів.

Там було виписано, що це підприємство буде забезпечено роботою, а люди - робочими місцями. Я вважаю, що це крайні заходи, які можуть відбутися, але ми на це звертаємо увагу. Я взагалі проти реприватизації. Я за ліберальні відносини. Я за те, щоб всіма виконувалися умови контракту. Ми хочемо, щоб наші партнери виконували всі умови і взяті раніше зобов’язання".

До речі, компанія «Роснефть» останні півроку пов’язувала відновлення Лисичанського НПЗ із можливістю використання толлінгової схеми. А це передбачає дозвіл на поставки нафти в Україну без митних платежів як мінімум обсягом до 5 млн. тонн щорічно.

На даний час серед потенційних покупців найбільш ймовірними залишаються група «ВЕТЕК», яка продовжує розвивати свій нафтопереробний бізнес. Лисичанський НПЗ може стати частиною вже придбаного Одеського НПЗ, мережі АЗС і Херсонського нафтоперевалочного комплексу.

Представники групи "ВЕТЕК" вже більше року виявляють зацікавлення у Лисичанському НПЗ і з цією метою контактують з нафтовою «групою» у найближчому оточенні президента Росії Володимира Путіна. А там домінують віце-прем’єр Ігор Сечин, який очолює державну "Роснефть", і Геннадій Тимченко, співвласник холдингу Gunvor, через який проходить більша частина експорту нафти "Роснефти".

До того ж, після покупки «Роснефтью» нафтової компанії ТНК, яка відбулася в 2012 році, Росія стала більш уважніше стежити за нафтовим сектором Білорусі та України. Адже де-факто "Роснефть" контролює два великих білоруські НПЗ (Мозирський НПЗ і Новополоцький НПЗ ) і, поки що, український Лисичанський НПЗ.

Group DF буде важче конкурувати за Лисичанський НПЗ, оскільки у Фірташа відсутня компанія, яка буде здатна забезпечити наступний продаж готових нафтопродуктів.

У випадку відновлення роботи Лисичанського НПЗ можна буде очікувати суттєвих змін на ринку пального. Звичайно, за умови випуску якісного продукту нафтопереробки. Робота Одеського і Лисичанського заводів дасть можливість скоротити імпорт із нинішніх 70% до 40%. У 2014 році ці два заводи і Кременчуцький НПЗ можуть виробити сумарно до 6 млн. тонн бензинів і дизельного пального. У такому випадку імпорт скоротиться із нинішніх 7 млн. до 4 млн. тонн.

До того ж, відновлення роботи Одеського НПЗ співпало із падінням виробництва на Кременчуцькому заводі. У січні-жовтні виробництво бензину скоротилося у порівнянні з відповідним періодом 2012 року на 41,1% - до 817 тис. тонн. Виробництво дизельного палива за 10 місяців 2013 склало 817 тис. тонн , що на 31,1% менше аналогічного періоду минулого року.

Водночас, ефект початку роботи Одеського НПЗ відобразився на показниках жовтня, коли виробництво бензину збільшилося (до жовтня 2012 р.) на 22,9% - до 87,6 тис. тонн. Це ж стосується дизельного палива, якого у жовтні виробили на 55,1% (114 тис. тонн.), ніж у вересні 2013 року.

Продаж частки Лисичанського НПЗ та відновлення роботи підприємства, яке представники "Роснефти" анонсували на початку 2014 року, відіб’ється на активності лобі нафтопереробників у питанні запровадження обмежень на імпорт нафтопродуктів. Але, без прийняття рішень про зміну податкового режиму при імпорті нафти або нафтопродуктів економічна доцільність роботи українських НПЗ взагалі викликає багато питань.

Напередодні заяви Януковича про продаж 50% частки Лисичанського НПЗ в уряді озвучили іще одну нафтову "новину". Мова йде про скасування заборони на експорт нафти. Такий дозвіл може відкрити кордон для компаній, які «знайдуть» в Україні вільні обсяги нафти і продадуть її за кордон.

Експортні операції із нафтою в далекому 2005 році навіть стали підставою для чи не першої політичної кризи в уряді Юлії Тимошенко за часів президентства Віктора Ющенка. У лютому 2005 року компанія "Ойл Транзит", близька родини тогочасного міністра юстиції Романа Зварича, намагалася експортувати до Словаччини партію нафти обсягом 3 млн. тонн. Фактично мова йшла про реекспорт російської нафти. Власне, свою роль в експортній історії відіграв і власник групи "Континіум", "старий" нафтовий олігарх Ігор Єремєєв, який був однією із зацікавлених сторін у експорті нафти. Відповідно, мали місце у цій історії і старі "фокуси" Єремєєва щодо повернення ПДВ за експортні операції.

Як у 2005 році, так і зараз рішення про дозвіл експорту нафти безумовно може бути вигідним окремим нафтовим групам, які захочуть заробити як перепродажі (реекспорті) нафти.

Проте, наразі державу більше цікавить відновлення роботи вітчизняної нафтопереробної галузі як фактор впливу на ринок пального. Також це буде іще одним доказом економічної ефективності, що відіграватиме значну роль напередодні виборів президента у 2015 році.



Коментарі

Додати коментар


Читайте у розділі

Відео

Загрузка...

Тест-драйв

закрити
E-mail
Пароль
Також, ви можете авторизуватись через Facebook Facebook login

Якщо ви не зареєстровані, пройдіть цю просту процедуру.