Мічені Нобелем-1996: знищувач асиметрії Джеймс Мірліс

Роман Корнилюк, для РЕ

"Реальна економіка" продовжує рухатися до 1969 року, коли був названий перший лауреат найпрестижнішої галузевої відзнаки – Нобелевської премії з економіки, заснованої на честь 300-річчя банку Швеції.

У липні "РЕ" розповідала про першого володаря премії 1996 року Вільяма Вікрі. Сьогодні мова піде про його колегу – Джеймсу Мірілса.

Джеймс Мірліс разом із Вільямом Вікрі був визнаний кращим економістом 1996 року за фундаментальний внесок в теорію економічних стимулів в умовах асиметричності інформації.

Мірліс вважається одним із першовідкривачів нової сфери досліджень, пов’язаної з різним доступом до інформації учасників процесу прийняття економічних рішень.

Інформаційна асиметрія зустрічається в багатьох аспектах економічного життя. Наприклад, кредитний менеджер банку не володіє повною інформацією про майбутні доходи позичальників, страхова компанія не знає намірів страхувальників щодо поводження із застрахованим майном, міноритарні акціонери мають менший доступ до інформації про фінансові потоки на своєму підприємстві у порівнянні з комерційним директором, уряд проводить податкову політику не маючи повного доступу до інформації про індивідуальні показники продуктивності праці громадян.

Зробивши інформаційну асиметрію ядром своїх досліджень, Джеймс Мірліс здійснив вагомий внесок у вирішення проблеми оптимального оподаткування.

Більше того, запропонований вченим підхід почали використовувати для рішення інших схожих проблем, в яких неможливо передбачити дії та наміри контрагентів внаслідок існування так званого морального ризику.

Сфера наукових інтересів

Шотландський вчений Джеймс Мірліс після закінчення Единбурзького університету, розпочинав науковий шлях в Кембриджі, де проводив дослідження, що стосувались проблем планування та оптимальності оподаткування доходів для відомого 12-томного "Проекту економічного зростання" нобелівського лауреата 1984 року Річарда Стоуна, що полягав в узагальненні економічних праць британських науковців.

У 1971 році Джеймс Мірліс спільно з професором Массачусетського інституту технологій Пітером Даймондом сформулював теорему ефективності Даймонда-Міррліса на основі аналізу структури податків та митних зборів у міжнародній економіці.

Згідно з теоремою ефективності податки на споживання є більш ефективними за податки на фактори виробництва, сировину чи напівфабрикати. Одним із найбільш вагомих внесків вчених в економічну науку стало дуже точне та майже завершене рішення проблеми оптимальних митних тарифів.

Співпрацюючи з британським економістом Яном Літтлом, Мірліс встановив критерії оцінки проектів розвитку в країнах, що розвиваються, на основі аналізу доходів та витрат.

Подальші досягнення нобелівського лауреата були пов’язані з економічною теорією стимулів та інформаційної асиметрії.

У середині 1970-х Мірліс, узагальнивши висновки Вікрі, зумів частково вирішити проблему прогресивного оподаткування доходів населення. Пізніше його методологічний підхід перетворився на загальний інструмент вирішення широкого кола економічних проблем, в яких важливу роль відіграє асиметрія інформації.

Вчений виявив ключові принципи організації системи контрактів та інститутів, які стимулюють людей, не вступаючи в конфлікт з власними інтересами та уподобаннями, надавати правдиву інформацію та чесно розкриваючи свої наміри.

Дослідження шотландським науковцем оптимального оподаткування доходів стало першим повноцінним аналізом оптимального формування економічної політики в умовах інформаційної асиметрії.

Нобелівський лауреат є автором багатьох книг та статей з широкого кола проблем економічної теорії та історії, в тому числі монетарної теорії, теорії оподаткування та інституціоналізму.

Він поєднав знання про природу людини з дослідженнями різних сфер економічної діяльності та розробками податкової політики, опублікувавши ряд актуальних праць, серед яких "Інформація та стимули: економіка батогів і пряників" (1996), "Економіка людей похилого віку" (1997), "Оптимальне оподаткування та інформація" (1997) тощо.

Суть вчення

Працюючи над розвитком теорії оптимального оподаткування, Джеймс Мірліс поставив запитання: як уряд може забезпечити перерозподіл доходу на користь незабезпечених громадян, не послаблюючи при цьому стимули до високопродуктивної праці?

Модель Мірліса ґрунтується на припущенні, що уряд прагне максимізувати сумарну корисність, яку отримують усі індивіди за умови, що сукупне споживання не перевищує сукупного виробництва.

При цьому всі індивіди мають однакові схильності до вибору між споживанням і відпочинком, але володіють різними здібностями з точки зору виробництва товарів і послуг. Інформація про ці здібності індивідів асиметрична - нею володіють тільки самі індивіди, але не уряд.

Якби уряд знав продуктивність кожного індивіда, рішення проблеми оптимізації було б досить простим. Для реалізації цього рішення потрібно було би дозволити кожному індивіду працювати у відповідності з отриманим результатом.

При цьому, максимізація сумарної корисності вимагає перерозподілу корисності від осіб з високим ступенем продуктивності до індивідів з низькою продуктивністю. Однак в реальному світі неможливо змусити кожного працювати за здібностями, а потім ділитися з менш здібними співгромадянами.

Мірліс шукав оптимальне рішення цієї проблеми, припустивши, що перерозподіл повинен здійснюватися за допомогою податку на дохід, причому, як і в реальному світі, податкова шкала повинна бути однакова для всіх громадян.

Податкова шкала стає при цьому інструментом уряду в досягненні своєї мети і повинна визначатися тільки виходячи з рішення описаної вище проблеми оптимізації.

Встановивши критичну умову - так званий "єдиний перетин" (single crossing), Мірліс суттєво спростив вирішення проблеми оптимального оподаткування.

Принципова ідея його аналізу полягала в тому, що рішення проблеми стимулів в умовах неповної інформації відноситься до відносно обмеженого класу економетричних задач "механізмів розподілу" (allocation mechanisms).

Застосування даного принципу полегшує укладання оптимальних контрактів і рішення інших проблем, пов'язаних із стимулюванням економічних суб'єктів діяти в інтересах суспільства шляхом добровільного розкриття інформації.

Контракти, себто угоди між економічними агентами, у вченні Мірліса виступають не тільки головними ланками економічних відносин, а й джерелами стимулів до певної поведінки контрагентів.

Існують як прості так і складні контракти. Прикладом простого контракту є угода купівлі-продажу ягід, в якій не має особливого значення хто виступає продавцем, головними умовами є ціна за кілограм та якість продукції.

Оскільки в ринковій економіці питання якості відходить на другий план, так як недобросовісні учасники вибувають під тиском безлічі конкурентів, головним стимулом для покупця виступає ціна - чим вона нижча, тим більший обсяг ягід буде куплено.

Прикладами складних контрактів є кредитні, страхові та трудові угоди, які на відміну від простого контракту, є напрочуд об’ємними та персоналізованими, бо на їхнє успішне виконання окрім ціни впливають особливості самих учасників, що володіють асиметричною інформацією.

Так, під час видачі кредиту більше значення має те, кому надається позика, а не скільки відсотків планується отримати.

Велику роль при укладанні такого контракту відіграє ризик дефолту, в наслідок чого кредитні договори займають не одну сторінку нудних переліків прав та обов’язків сторін.

Усі ці умови - графік погашення, наявність страховки, наявність стабільного доходу, права банку перевіряти платоспроможність позичальника та інше - стимулюють позичальника поводитись саме таким чином, який вигідний банку і зменшують ризик дефолту за кредитом.

Іншим видом складних контрактів в банківській сфері є договір гарантування вкладів та практика порятунку системно-важливих банків.

Знаючи, що під час кризи держава не допустить банкрутства, банки отримують стимул приймати вищі ризики і не слідкують за ризиком операцій.

Трудові угоди також полягають у подоланні проблеми асиметричності інформації між роботодавцем та працівником, яка долається шляхом встановлення стимулів до високої продуктивності через систему премій та штрафів.

Складним видом контракту є договір майнового автострахування, оскільки страховик не знає справжніх мотивів страхувальника.

Існує моральний ризик, який полягає в тому, що покупець страховки перестане бережно відноситись до автомобіля, адже за аварію платитиме страхова компанія.

Під час рішення проблеми страховиків важлива правильна оцінка рівня ризику і знаходження способів впливу на індивідів, мотивуючих їх відповідально ставитися до себе і своєї застрахованої власності.

Для уникнення морального ризику і стимулювання водіїв обережно поводитись на дорозі, страховики формують складні контракти з додатковими умовами, серед яких може бути часткова участь власників автомобіля в розподілі страхових збитків або залежність ціни на страховий поліс від величини пробігу.

Технічні складності, що виникають при математичному аналізі проблем морального ризику виявилися схожими з проблемою побудови моделі оптимального прогресивного оподаткування.

Тому метод Мірліса став головною складовою сучасного аналізу асиметричної інформації та пошуку оптимального стимулювання.

Його підхід виявився особливо плідним у ситуаціях, при яких не можливо передбачити дії іншого агента, а саме в ситуаціях морального ризику, з якими часто доводиться мати справу страховим компаніям, банкам, пенсійним фондам, а також уряду під час регулювання економіки.

Впровадження результатів досліджень

Розробки Джеймса Мірліса мають практичне значення і використовуються в різних сферах економічної діяльності.

Разом із Пітером Даймондом нобелівський лауреат довів, що у відкритих економіках невеликих країн недоцільно вводити митні тарифи на іноземні товари. Цей висновок мав важливі практичні наслідки для оцінки проектів економічної політики країн, що розвиваються.

Науковець не тільки викладав в провідних університетах США і Європи, а й консультував державні установи Великобританії, Пакистану та Швейцарії.

Зараз Мірліс працює в Китаї заслуженим професором Китайського університету Гонконгу і очолює коледж Морнінгсайд цього вузу.

Зберігаючи інтерес до сучасних проблем, Мірліс відзначає, що світова економіка в найближчі 10-15 років буде повільно прогресувати.

При цьому, уряди провідних країн світу, на думку вченого, не врахували уроків кризи, не розібралися з причинами економічного спаду і продовжили рухатись по інерції, зробивши ставку на прості фінансові вливання.

Проблеми в Європі є симптомом діагнозу, поставленого нобелівським лауреатом.

Негативним наслідком глобальної фінансової кризи, за словами Мірліса, стало послаблення стимулів до оптимального розподілу доходів і ріст економічної нерівності.

У найгіршому становищі при прийнятті фінансових рішень знаходяться споживачі кредитних ресурсів, найчастіше звичайні люди. Інформація, якою користуються позичальники, полягає в оцінці своєї миттєвої вигоди замість аналізу віддалених наслідків.

У свою чергу кредитори не тільки не зацікавлені в наданні повноцінної інформації, а й самі використовують асиметричну інформацію про макроекономічні показники для отримання високих доходів.

Мірліс закликає топ-менеджерів фінансового сектору відмовитися від своїх завищених бонусів, які за його розрахунками рано чи пізно виявляються згубними як для розвитку самого бізнесу, так і для економіки в цілому.

В інтерв’ю російському телеканалу на запитання про можливість ідеальної економіки Джеймс Мірліс відповів: "Я вважаю, що дві речі мають значення для економіки: як швидко втілюється в життя план уряду і яка кількість людей знаходиться за межею прожиткового мінімуму. Адже сьогодні є багато країн, економіка яких залишає людей за цією межею. Ідеальна економіка може бути лише в багатої країни у якої все добре. Одна із держав, які близькі до цього – Китай".

Досьє лауреата

Джеймс Мірліс народився 1936 року в м. Міннігафф, Шотландія. Отримав вищу математичну освіту в Единбурзькому університеті. Здобувши науковий ступінь PhD у 1957 році, викладав економіку в Оксфорді та Кембриджі (Великобританія). Фахівець з питань оподаткування, теорії контрактів, морального ризику та асиметрії інформації.

Науковці про Мірліса: А. Сандмо, В. Ковальчук

Відеолекція Дж. Мірліса



Коментарі

Додати коментар


ГОЛОВНЕ на 29 листопада 2021, 5:19

Грабувати, охороняти чи торгувати?

Загрузка...

Тест-драйв

закрити
E-mail
Пароль
Також, ви можете авторизуватись через Facebook Facebook login

Якщо ви не зареєстровані, пройдіть цю просту процедуру.