Криза єврозони: правильна ціль, хибні постріли

The Economist

Південні країни критикують Німеччину за її політику, але не за ті речі, які можуть виявитися хибними.

Німці здаються оточеними останнім часом. Мало того, що їхня країна відіграє ключову роль в кризі Єврозони, вона також піддається нападу за нав’язування південним країнам реформ і скорочення витрат, які спричинять поглиблення рецесії та зростання безробіття.

Все це супроводжується не надто прихованими розмовами про другу світову війну та карикатурами Ангели Меркель з вусами.

Німці сприймають це як жахливу несправедливість. Вони надали декілька коштовних фінансових допомог протягом останніх трьох років, хоча їм обіцяли, що зона євро ніколи не зробить їх відповідальними за дурниці інших країн-членів.

"Допомога" Кіпру Німеччини показала, що терпіння вичерпано, і тепер приватні інвестори не будуть врятовані державою. Однак атаки мають і політичний вплив – ми стаємо свідками створення нового руху анти-євро.

Тим не менше, більшість критики – помилкова. Німеччина не винна в непопулярних реформах; вони необхідні для економічного виживання єдиної валюти, щоб уникнути введення незалежної монетарної політики та девальвації національної валюти.

Меркель не несе відповідальності за скорочення бюджетних видатків, це неминучий результат того, що уряди втрачають доступ до фінансових ринків через величезні обсяги вже існуючих боргів.

Вона не була автором невдалої ідеї здійснити "набіги" на застраховані депозити в Кіпрських банках, це було спробою кіпрського уряду, який прагнув зберегти офшорних вкладників, не беручи відповідальності за порятунок всіх клієнтів острова.

Критики найбільше зосереджуються на надмірній вимогливості Німеччини щодо жорсткої економії. Греція, Італія, Іспанія, а нещодавно і Португалія дуже пізно прийшли до того, що потрібно скорочувати дефіцити бюджету. Але саме Німеччина та інші кредитори занадто довго не давали їм достатнього ступеню свободи.

Самій Німеччині також необхідно скористатися можливістю стимулювати економіку за рахунок підвищення заробітних плат та пом’якшення фіскальної політики. Адже її економіка дуже близька до того, щоб вступити в рецесію, в якій перебуває вся єврозона, тому потрібно скористатися шансом стимулювати попит.

Проте, прагнення заволодіти Німецьким попитом не обов’язково зможе допомогти решті Єврозони уникнути важкої дороги попереду.

Дивина в тому, що Німеччина зараз дійсно заслуговує на сором, але критики в більшості мовчать. Найсерйозніша довготривала загроза для Євро полягає у небажанні Німеччини побудувати більш безпечні структури для її функціонування.

З початку кризи Меркель приймала рішення дуже обережно та повільно, але останнім часом вона почала рухатися у зворотному напрямку.

Яскравим прикладом є банківський союз в Єврозоні, щодо створення якого вона та інші лідери країн провели переговори ще минулого року. Ідея полягала в тому, що єдиний керівник і єдиний банк з широкими повноваженням зможе більш ефективно поратися з проблемними банками.

Банківський союз також розірвав би порочне коло, коли неспроможність банків передається уряду і навпаки. Але не встигла криза розпочатися, і не встиг ЄЦБ минулої осені заявити, що він бути будь-яким способом рятувати євро – Німеччина увімкнула задній хід у питанні банківського союзу.

Сьогодні Меркель стверджує, що лише майбутні проблеми, а не попередні повинні бути, наприклад, покриті єдиним органом. Навіть угода щодо єдиного керівника цього союзу поки що затягується з "технічних причин".

Нещаслива правда полягає в тому, що зона євро застрягла на пів дороги. Європейські лідери принципово домовилися, що для порятунку єдиної валюти, вони мають досягти глибшої політичної та економічної інтеграції, починаючи з фіскального пакту, закінчуючи банківським союзом.

Але коли справа доходить до реалізації цих домовленостей на практиці, постійно починають виникати перешкоди. І не лише щодо банківського союзу. Керівники тепер менше готові передавати повноваження до Брюсселю, або створювати нові механізми для контролю за країнами. Натомість, здається, що вони сподіваються, що ЄЦБ зможе зберегти євро, до тих пір поки не розпочнеться світове економічне відновлення.

Надія – це не політика

Це дуже небезпечно спочивати на лаврах. Вже цього року, через проблеми на Кіпрі, виникли побоювання, що і в інших слабких країнах банківські депозити можуть опинитися під загрозою.

Наступним членом Єврозони, якому знадобиться допомога буде, скоріш за все – Словенія. Ще більше занепокоєння може викликати Італія, що застрягла у глухому політичному куті, який здається виключає можливості проведення подальших реформ для порятунку вмираючої економіки. Завдяки ЄЦБ ринки зараз перебувають у спокійному настрої, але лише один політичний або економічний струс в будь-якому місці може легко посіяти на них паніку.

У Ангели Меркель є свої підстави діяти обережно. Хоча більшість німців рішуче підтримують євро, вони не хочуть, щоб валютний союз ставав більш серйозним союзом. Громадська думка та Конституційний суд також унеможливлять взаємне списання боргів. І хоча німці в цілому довіряють її політиці під час кризи євро, вона стикнеться з оцінкою виборців на виборах вже у вересні.

Проте, якщо євро вдасться вижити, Німеччині доведеться прийняти ідею Банківського союзу, так само як і зміцнення фіскального та політичного союзу.

Роблячи вигляд, що банківський союз – не обов’язковий, німецькі політики обманюють своїх виборців та затягують невизначеність в інших країнах єврозони.



Коментарі

Додати коментар


Читайте у розділі

Глобальне будівництво до 2025 року: прогноз позитивний

Відео

Загрузка...

Тест-драйв

закрити
E-mail
Пароль
Також, ви можете авторизуватись через Facebook Facebook login

Якщо ви не зареєстровані, пройдіть цю просту процедуру.