Чи потрібні світу українські ракети?

Сергій Чигир, РЕ

Липнева аварія ракетоносія "Протон-М" з трьома супутниками "ГЛОНАС" на борту підірвала позиції російського космосу і дала шанс Україні потіснити російських і європейських конкурентів на цьому ринку.

Однак через затягування реалізації власних космічних проектів Україна знову втрачає прибуткову нішу, обмежуючись підрядними роботами в чужих космічних програмах.

А тим часом світовий попит на космічну продукцію становить 300-400 мільярдів на рік. За прогнозами експертів, до 2030 року він зросте до 1,5 трильйона доларів.

Україна за рахунок експорту своїх космічних надбань заробила у 2012 році 310 мільйонів доларів - але це лише 0,1% світового ринку.

Основні гроші Україна заробляє на запуску вантажів на геостаціонарну орбіту, але виступає не як організатор, а як підрядник, пропонуючи свої ракетоносії. Самі ж запуски організовуються 3 світовими операторами.

Перший - це російська компанія International Launch Services, яка запускає ракетоносії "Протон-М". Вартість запуску сягає до 100 мільйонів доларів, вантажопідйомність - 22 тонни корисного вантажу.

Друге місце займає європейська компанія Arianespace з ракетами "Аріан 5", використовуючи для запуску російські ракетоносії "Союз".

На третьому місці - міжнародний консорціум "Морський старт". Донедавна свою частку тут мали українські підприємства, але зараз левову частину акцій викупила російська компанія.

Злети та падіння космічної галузі

Підприємства ракетно-космічної галузі України у 2012 році збільшили обсяги виробництва на 20%, реалізувавши продукції на 4,3 мільярда гривень. Більше половини грошей - 2,5 мільярда - були зароблені за рахунок експорту.

Потроху відновлюється державне фінансування, обсяги якого повернулися до рівня докризових часів.

Обсяги державного фінансування ракетно-космічної галузі України

Рік

Виділено, мільйонів гривень

Освоєно, %

2008

838

87,6

2009

434

94

2010

339

86,6

2011

510

87,9

2012

898

76,5

Джерело: звіт "Укркосмосу"

Однак, багато це чи мало? Для прикладу візьмемо Росію. Лише торік обсяги державного фінансування становили 150 мільярдів рублів - в 60 разів більше, ніж в Україні.

За рівнем витрат на космос РФ займає четверте місце у світі. Північний сусід зараз контролює 38% світових космічних запусків, посівши за цим показником перше місце.

Щедрі державні надходження дають змогу росіянам не лише заробляти на доставці іноземних супутників, вантажів та астронавтів на орбіту, але й на продажі власних супутників (3% світового ринку), супутниковій навігації, космічному туризмі та інших видах космічних послуг.

Основну конкурентну перевагу росіянам забезпечує ракетоносій типу "Союз", запуск якого у 2,5 рази дешевший, ніж запуск європейських аналогів.

Після згортання американцями програми "Шаттл", росіяни залишилися монополістами на ринку космічних пасажирських перевезень. До 2016 року саме Росія буде доставляти американських астронавтів на орбіту.

Україна в експорті концентрується, здебільшого, на вузькому ринку запуску супутників. Однак і тут частка України в прибутках не перевищує 1,5%.

Найбільші доходи у космічній сфері дає виробництво наземного обладнання, додаткові послуги спостереження та виробництво супутників. Поки у цих сегментах домінують західні корпорації.

Найбільші прибутки, безперечно, мають власники самих супутників. Понад половина з нині існуючих - 957 штук - є власністю США – їм належить 423 супутника, друге та третє місце - за Росією та Китаєм.

Україна, запускаючи чужі супутники, сама витрачає близько 100 мільйонів доларів на рік за оренду чужого супутникового сегменту. В грудні цього року Україна очікує, нарешті, запуску в космос першого супутника зв’язку "Либідь".

Загальна вартість проекту становитиме 229 мільйонів доларів. Супутник виготовляють канадці та росіяни за кредитні кошти канадського банку.

Затягування з реалізацією проекту відбулось через те, що "Укркосмос" півтора року не міг узгодити орбітальну позицію супутника, на яку претендував французький оператор Etelsat.

Завдала удару авторитету нашій космічній галузі і аварія українсько-російського ракетоносія "Зеніт3SL", що трапилася 4 лютого 2013 року в рамках запусків консорціуму "Морський старт".

Аварія сталася через несправність бортового джерела потужності українського виробництва. І це при тому, що в 2012 році за допомогою України було здійснено 3 успішні запуски "Зеніт3SL".

Перша аварія на "Морському старті" трапилася в січні 2007 року, коли українсько-російський ракетоносій "Зеніт3SL" повинен був вивести супутник на орбіту, але зазнав аварії, пошкодивши платформу.

Як наслідок, від проекту почали відмовлятися замовники, і менеджмент "Морського старту" розпочав процедуру банкрутства.

Це суттєво вдарило по доходам КБ "Південне" і ВО "Южмаш", яким належало 15% консорціуму. Реанімувати проект вдалося лише через два роки, але Україна втратила в консорціуму право власності.

Не зовсім успішно відбувається і просування спільного українсько-російського ракетоносія "Дніпро" - класифікація НАТО - SS-18 "Сатана".

На сьогодні це один з найдешевших способів виведення на орбіту супутників та інших корисних вантажів. Вартість одного запуску становить 30 мільйонів доларів.

В рамках міжнародного консорціуму "МКК "Космотранс" Україна здійснила 17 запусків супутників, з них лише один закінчився аварією у 2006 році.

Тоді було втрачено аж 18 супутників, Казахстан вимагав в України 333 мільйони доларів компенсації за забруднення навколишнього середовища. Пізніше оцінки екологічних втрат скоротилися до 1,1 мільйона доларів.

Цей невдалий запуск та економічна криза негативно вплинули на проект. Якщо у 2009 році планували зробити чотири запуски, то в реальності зробили один, у 2010 році планували шість, здійснили лише три.

Поставити запуски на масовий потік не виходить, і не стільки через брак замовлень, скільки через часті технічні збої.

Врятують бразильці?

Найбільш відомими загалу проектом є новий космодром Алькантара у Бразилії, який максимально наближений до екватору і дає змогу українським ракетам максимально швидко і дешево виводити на орбіту супутники.

Для цього українські підприємства готують новий ракетно-космічний комплекс "Циклон-4".

Реалізація проекту була розпочата ще у 2003 році, тобто йому вже десять років. Спорудження комплексу затягують як бразильська, так і українська сторони. Перший запуск планували у 2006 році. Але віз і нині там. Завершення всіх робіт планують в листопаді 2014 року.

У проект "Циклон-4" Україна вклала 150 мільйонів доларів, треба знайти ще 260 мільйонів. В 2011 році КБ "Південне" отримало державні гарантії під кредит на закінчення будівництва проекту "Циклон-4".

Спорудження комплексу дозволить робити 6-10 запусків щорічно. Бразилія завдяки екваторіальному космодрому стане потужною космічною державою, а вітчизняні підприємства отримають довгострокові контракти на постачання обладнання.

Маючи такий дешевий майданчик для запуску, Україна зможе реалізувати власні космічні проекти, не обмежуючись запуском чужих супутників.

Однак чи зможуть наші виробники вчасно завершити проект, коли спорудження самого космодрому розпочалося лише у 2010 році, а зразок першої ракети досі на стадії будівництва?

Україна – чоботар без чобіт

Поки "Укркосмос" намагається добудувати один космодром, "Укроборонпром" веде переговори про створення іншого.

За даними агентства "Інтерфакс-Україна", делегація "Укроборонпрому" на чолі з генеральним директором Сергієм Громовим в червні цього року відвідала Стамбул, де провела переговори з турецькими військовими.

Серед тем, що обговорювались, було питання будівництва спільного космодрому на території Туреччини, а також полігону для випробовування системи протиповітряної оборони (ППО).

За даними відкритих джерел, Туреччина планує створити балістичний комплекс дальністю 2,3 тисячі кілометрів. До цього проекту планують залучити одну з країн Східної Європи. Втім, "Укроборонпром" відмовився коментувати "Реальній Економіці" хід переговорів, посилаючись на конфіденційність інформації.

Втім, вже зараз Україна має замовлень в ракетно-космічній сфері на півтора мільярди доларів, і продовжує набирати все нові контракти.

Але експерти відзначають, що головна проблема полягає в тому, що Україна не завжди здатна виконати в повному обсязі ці контракти.

Як показує світова практика, невиконання взятих на себе зобов’язань чи аварія на об’єкті може вмить поставити хрест на будь-якому амбітному проекті.

Роки державного недофінансування довели галузь до того, що ракетники просто не здатні вчасно виконувати поставлені завдання. Виробникам не вистачає нової техніки, сучасного обладнання, кваліфікованих робітників.

Наприклад, середня зарплата на підприємствах "Укркосмосу" торік становила 3,3 тисячі гривень.

Не дивно, що ракетники не здатні виконати навіть державне замовлення, зокрема, контракт із спорудження комплексу "Сапсан".

26 червня 2013 року Міністерство оборони відмовилось від планів з розробки проекту цього нового ракетного комплексу. Українське небо досі захищають системи ППО радянського типу.



Коментарі

Додати коментар


Читайте у розділі

Відео

Загрузка...

Тест-драйв

закрити
E-mail
Пароль
Також, ви можете авторизуватись через Facebook Facebook login

Якщо ви не зареєстровані, пройдіть цю просту процедуру.